Віктор Крупка
витерти межу між дощем
і черешнею,
зазирнувши у відчуття крапель,
випростуєшся
і дзеркально ростеш
у щемної білизни химери і натовпи.
літо заходить у вуха, ув очі, у рот,
літо у твій зріст, значно вище тебе,
літо тутешнє і.., якого не знає ніхто,
літо – ще червень, і літо за комір неба.
літо, від якого втікаєш – асфальт в’язкий,
розірвали пам'ять –
залишився спомин.
сонце як перестрах.
сутінь як тавро.
спомин не від спомину.
радше накип втоми.
я наодинці звіром став –
не жебраком, не багачем...
у стін, що зирять без очей,
у стін моїх із панацей,
де в тиші гусне віщий страх,
де все уже не так і …так.