Неоніла Гуменюк
Лілея горда у короні білій,
Її садила мама так давно,
Але цвіте і досі вона влітку.
Голубить вітер ніжно пелюстки,
Розповідає казку цій красуні.
Милуюся я нею залюбки,
Пролягла між трав
До тії хатини,
Де ти виростав.
Там твоє дитинство
Бавилось в "квача",
Потім юність квітла,
Молодість літом відбуяла.
Життєва осінь вже прийшла
І на порозі тихо стала.
Та серця ніжний-ніжний спів
Зринає лебедем під хмари.
Радості й щастя не затьмарить
Усе в багрянець одягла.
У неї щиро я попрошу
Спокою, миру і тепла.
Хоча уже свята Покрова
Встелила листям всі стежки,
Хай не поменшає любові
Твоє свято уже близько,
Ти прийдеш ще на світанні
І засієш в кожній хаті.
Ой, Василечку-Василю.
Щоб здоров"я мали й силу,
Хліб й до хліба на столі,
Кригою, мов ковдрою укрившись
І верба дрімає. похилившись,
Лиш тихенько щось шепоче вітер.
Мабуть колискової співає
Чи розповіда цікаву казку.
Та сніжок легесенько кружляє.
Усрібному та й гамаку,
Сплело його літечко бабине
З тонких павутинок-ниток.
І сукня летить-розвівається
Жовто-гаряча легка,
Волоссям її вітер бавиться,
Моя думка розкрилена,
Що у простір безмежний летить.
Ти, мій любий козаченьку,
Серце маєш гарячеє,
Мені щастя даруєш щомить.
І в похмурий день сонячно,
Листочками довго,
Доки шлях свій завершував
Гарний місяць жовтень.
Та якось ще рано-вранці
У вікно дивлюся -
А черешня вся в багрянці,
Розмахують хустинками зеленими
Та загадково усміхаються берізки,Щось таємниче перешіптуються з кленами
І не соромляться нікого аніскільки.
чаєчки біленькі крила,
Ромашок білі пелюстки.
У білому вся наречена,
Приходять іноді й до мене
І віршів білих теж рядки.
2015 р.
Восени ти зоране,
Дбайливо засіяне,
Влітку колосилося.
Врожаями щедрими,
Золотими зернами
Поту хліборобському