Неоніла Гуменюк
Бо відчувається вже осені прихід.
Красі оцій виспівують осанну
Птахи, готуючись в далекий переліт.
Холодні ранки росами срібляться,
Хоч вдень по літньому ще сонце пригріва.
Ніколи нас не перестане дивувати
І сп"янів, наче випив терпкого вина,
Міцно-міцно до моїх грудей пригорнувся.
Та зізнаюсь тобі, не моя в тім вина.
Це, напевне любисток так чарами діє,
У якому волосся я мию щораз.
Все ж у серденьку також кохання лелію,
А чи сльза осіння,
Скапує вранішня роса
З черешневого гілля.
Неначе золото блищить
На косах у берізки.
А коли раптом задощить,
Ближнього завжди любити
І не зважати на безліч хвороб,
А жить, працювати й творити.
Та намагатись чогось досягти
В житті, щоб залишить нащадкам,
Кохати і впевнено йти до мети,
Весна цвіла пахучою черемхою
І літо кликало в трояндовий розмай,
Багряний вогник осені тихесенько
Тремтітиме на вітрі зазвичай.
Там і зима снігами-заметілями
Й морозами лякатиме усіх.
Пролягла між трав
До тії хатини,
Де ти виростав.
Там твоє дитинство
Бавилось в "квача",
Потім юність квітла,
А річка-змійка унизу біжить
Поміж береги круті високі,
Гривасті коні в лузі розбрелись.
Така краса, хоч бери пензля в руки
Й пиши картину, все це зображай,
Щоб пам"ятали діти та онуки,
На призьбі сидів. спину грів.
Мов котик згорнувсь у клубок туман сіренький,
Як глянуло сонце згори.
Ті сірі обидва напрочуд так схожі,
Але різниця така,
Що один любить яскравеє сонце.
Крильми махнула в сонцесяйний день,
Осінь чудова тепла і погожа,
Душа радіє та співа пісень.
Опеньочки-близнята заховались
В траві пожухлій під старим пеньком.
Хай їх знаходить й втіху відчуває
Сонечком засяяв,
Прояснилось синє небо,
Десь поділись хмари.
Вітерець легенько пестив
Кучері вербичкам,
Намагався в косу сплести
Біля маминих воріт,
Згодом пелюстки ронила
Всі білесенькі свої.
Принесло ласкаве літо
Тепле сонце та дощі.
Милувалась вона світом,
До себе манить стільки літ,
Тоненькі ніжні пелюстки
Торкнуться лагідно руки,
Немов би просять:"Заплети,
Тоді коса буде рости,
Блакитну стрічку пов"яжи
