Неоніла Гуменюк
Вересень зібрати зміг врожай увесь,
Яблука залишив у моїх долонях,
Чемно попрощався і пішов кудись.
Жовтня, його брата багрянисті коні
Навперейми з вітром мчали що є сил,
З-під копит летіли золото-листочки
Та позіхнув й пішов тихенько спати,
А вечір-парубок гайнув аж до зірок
І нумо з ними знову жартувати.
Тут нічка-мати стала на поріг,
Сипнула роси на зелені трави,
Що холодом торкнулись босих ніг,
Роси срібляться в траві навкруги,
Зорями сяє небо ясне,
Ти на побачення кличеш мене.
Між берегами тиха ріка,В твоїй долоні моя рука.
Дикої м"яти запах п"янить,
Доля дарує нам щасливу мить.
Мабуть запам"ятаю назавжди,
В долоні зорі падали юрбою,
Тоді щасливі були я і ти.
І забували ми про все на світі,
Лиш іскри радості палали у очах.
Вже не одне з тих пір минуло літо,
Лілея горда у короні білій.
Її садила мама так давно,
Але цвіте і досі вона влітку.
Голубить вітер ніжно пелюстки,
Розповідає казку цій красуні.
Милуюся я нею залюбки,
Ближнього завжди любити
І не зважати на безліч хвороб,
А жить, працювати й творити.
Та намагатись чогось досягти
В житті, щоб залишить нащадкам,
Кохати і впевнено йти до мети,
Та купався в променях тепла,
Капелюха зняв та привітався
Чемно та привітно з усіма.
Розбудив на грядці квіти сонні,
Бджілоньку покликав в пелюстки,
Котиком сидів на підвіконні
Які ж бо досягли чогось в житті
І до мети своєї йдуть уперто,
Долаючи підйоми всі круті.
Хоч падати доводиться частенько,
Та не здаватись - все вперед й вперед.
Життєвий шлях не може буть гладеньким,
В народі кажуть, що на зайця скік.
І сонце яскравіше світить в небі.
Крихким на річці теж зробився лід.
Хоч до весни-красни ще далеченько
Через замети й кучугури йти,
Та заспівало весело серденько,
Сивії хмари закрили,
Лиш пробиваються зрідка
Клаптики світло-блакитні.
Зіроньки ще де-не-де
Теж із-за хмар визирають
І місяця знову чекають,
(пісня)
Вузесенька стежечка,
Мов стрічка-мережечка
Поміж трав сховалась.
А ти ж, моє серденько,
По річці пливе, ніби човник маленький,
Осінь холодна, тремтить він, промок,
А хвиля відносить його так далеко.
Тримається ж стійко.На нього іще
Сіла пташина мала відпочити,
Крихітні крильця стомилися вже,