Леся Приліпко-Руснак
Що ж таке та ефемерна слава?
Що за неї душу радо продають
Вона ж, немов в безодню переправа
Вона – брудна ілюзій каламуть
Ось видерся ти, друже, на вершину
Жінки пам’ятають не лише не даровані квіти
А ще чимало болючих дрібниць
Що роками в душі можуть тліти
Без давності строків і архівних таблиць
Говорити, милий, не буду я багато
Зберуся просто і піду
А ти влаштуй собі шалене свято
Поклич найліпших друзів й тамаду
В бак найближчий викину сім-картку
Життя,мов крамнична вітрина
З безліччю барв та примарних вогнів
Де покупцем є звичайним людина
І вибір за нею життя берегів
Вона кине оком на повні полиці