Юра Орловський
Поміж станцією «Арсенальна»,
Де наліво дорога (якщо йти з метро),
І Печерською Лаврою душеєднальне
Є місце, що зцілює, живить нутро.
Найбільше корисне – у «бабине літо»,
Сімка ти. Ну що тут ще сказати?
А це число ніяк не перепреш.
Тобі потрібно все контролювати,
А скрупульозністю із ніг мерця зірвеш.
П'ятірка я. Ну що тут ще сказати?
Очікування і розчарування.
Дерева голі мов голки стирчать
З червоно - чорної земної тверді.
Незламна віра і поневіряння.
Символізує жовтий у флористиці розлуку,
Але для мене зараз – це панно самотності.
Троянди жовті вздовж бульвару незворотності
Протягують у тріпотінні змерзлі руки.
Нашіптує їм вітер про годину скрути,
Убив, підняв, ще раз убив,
І так до божевілля знову й знов.
Самообман невинності – аперитив,
А потім реквієм як лейтмотив у кров.
Та він пручається і здушено кричить,
Біла стрічка, мереживом вишита,
Оперізує , тисне зап’ястя,
Рівчаками тату часом вибита,
Чергуваннями щастя й не щастя.
