Сергій Біленький
Годі брехні в обличчя і спину,
Відповідай саме зараз і тут.
Де народили тебе, як скотину?
Чи ти того не набув, як манкурт?
Горе приносиш своїм існуванням
До останньої думки
Герої:
Філософ – головний герой
Аскет – співбесідник
Мовою поглядів та теорій
Я не відкрию тебе собі
Серед мільйонів чужих історій
Краща за всіх та, що в боротьбі.
Ця боротьба не за берег моря,
Коли мрієш про душу вшир,
То приходить вона сумна
Не всміхаєшся, мов чешир,
Від морозного поля вікна.
Ти лиш подихом грій його,
Піду в розквітчену самітність,
Коханий в минулому часі,
Щоб чути турботи обрітність
Зануритись в морі і джазі.
За хвірткою більше визнання
Знайти притулок у холоднім полі,
У тому, де тебе не віднайдуть,
І може, ґлузд втрачаючи поволі,
Себе знайти, як честь чи гідну лють.
У чому є мої першооснови?
Знаєш, я себе не пам'ятаю...
Бачив колись у калюжі сумній
Чим дихав зранку? Пітьмою бажаю?
Я не скажу... У тумані надій.
Де я і як я? Чому не пізнаю
Будь моєю... Ніколи не будеш,
Стань повітрям... Я вакуум досяг,
Зійдеш сонцем... Вночі ти забудеш,
Станеш прапором... Розірваний стяг.
Я кохаю... Питаєш дурницю,
Агов, за мною хмари!
Ні, ми хочем спати,
Бо з сонцем рано нам вставати,
Куди там ваша боротьба?
Агов, то, вітре, здійми силу!
От тобі скарбів мапа,
Швидше шукай, нумо!
Будеш стрибати, як мавпа,
Як тобі бачить це, думо?
Що ж він? Усе переплавить?
Мрії висихають вже озерами
Види днів щасливих в сторінках,
Щоб не залишатись фантазерами
Робимо відмітки на роках.
У Червоній книзі, як за бартером,
Мене гнітить, блювати тягне
Від цих вітрил, розірваних на бруд
Як дерево, в воді ще хтось розм’якне
А я один на висмішку, на люд.
Як з шкіри хтось взуття кроїти буде
