Екатерина Евстратова
Как рушится весь мир.. В один момент.
Лишь пальцем только "щёлк" и провалился.
Вся значимость последний губит цент.
Ты пропал, упал и заблудился.
Смотришь из под лоба на дебильный акт,
Може мені важко,
може мені нормально,
може ще досі тихо,
може занадто, криком.
Ніжно співає пташка
чи плаче вона так гарно,
Я згадаю тебе ще не раз.
Хоч немає у цьому і понту.
Хоч не встигло і сонце для нас
засвітити і пів горизонту.
Я згадаю тебе і нажаль.
Мені боляче буде все також.
Запоздалая весна.
Ночь и город.
Синтез ароматов от цветенья.
Свет тусклый от окна.
Ты жив, ты молод.
Ты бурная волна в тихом теченьи.
Я трохи щаслива.
Я на краплю щаслива.
Та з краплі цієї
Може вийти і злива!
Може вийти і море,
океан може вийти
Мені хотілося б знищити зорі,
щоб світлом не різали очі.
Закрити навічно всі штори,
щоб сонце лихий хтось зурочив.
Щоб спів такий мирний пташиний,
гнав вітер подалі від мене.
Я вже йду, я готова до бою.
В серці сила, в очах моїх скло.
Не втечу я від погляду твого,
та всміхнуся тобі лиш на зло.
Закричу викликаючи подив.
Засміюсь викликаючи гнів.
А я бегу куда-то, от чего-то,
за кем-то, в пропасть, в неба облака..
Быть может остановит меня кто-то?
Хотя не нужно.. Дорога далека!
Ещё бежать мне нужно долго-долго,
постоянство смешивая с ветром.
Тише-тише, мой друг, тише-тише..
Я покой твой навеки нарушу.
Тебя уж теперь не услышат
Свою душу ты вывел наружу.
Я Лилит* твоей стала по праву,
И прощенья мне нет, знаю.. знаю..
життя перестав на автопілот
щоб подалі від звітів, дурниць та клопот,
щоб по ближче до мене,
щоб тільки для мене,
щоб б очі зелені -
життя мого джекпот,
Був час колись, була мова.
Відтяло її. В одну мить.
Стало важко вхопитись за слово,
яке швидко від мене біжить.
Був час колись, була сила.
Колискова годинникових стріл
пронизує у повній німоті
бетонних стін
й нагадує, що час є у житті
з усіх сторін
тримаючи