Екатерина Евстратова
Залишись зі мною наодинці,
коли настрій не такий як треба..
Коли здається навколо злочинці,
яким щастя вкрасти є потреба.
Залишись зі мною, поки досить
Не питай мене про віру,
про погоду та дитинство,
проводжаючи в квартиру
з почуттями доброчинства.
Розкажи мені про правду,
що до мене, що до світу.
Запоздалая весна.
Ночь и город.
Синтез ароматов от цветенья.
Свет тусклый от окна.
Ты жив, ты молод.
Ты бурная волна в тихом теченьи.
О, милый ветер, коль исповедь длинна,
угомонись, меня прошу послушай!
Скрытые мысли сведут меня с ума!
Взгляни в мою израненную душу!
За нашим вікном знову сніг
Хоча надія була на весну.
Як же спокою шукала у сні.
Та тепер.. Наврядчи засну.
За нашим вікном - заметіль.
Хоча надія була на тепло.
Мы разные с тобою?.. Правда разные?
Уже и вздох я знаю весь твой по молекулам...
Громкие паузы я слышу между фразами..
Куда сбежать от правды этой?
Некуда..
Мир наш - крестообразный,
врозь реальность и прошлого боль.
Их состыковка опасна.
Иногда всё равняет на ноль.
И тогда апатия - пропасть.
Я наче йду далі
та поруч мій вир..
Мене туди тягне
весь час..
Вже без сил..
Я йду край дороги.
Ти стоїш один на роздоріжжі.
Куди ж іти?
Яким є вірний шлях?
Проходять дні, проходять сірі тижні,
летять роки..
Й твій поруч їде дах..
Відчуй у венах свободу
Відчуй жар у скронях своїх.
Один шанс на терпку насолоду.
Поки за вікнами падає сніг.
Тільки ти. Більш нічого не треба.
Моїх уст палкий реверанс
Пробач, що кохала,
хоч ти був не вірним.
Пробач, що чекала
у чотирьох стінах
Плекала, питала:
"Все добре між нами?"
Твої очі вже не гріють.
Холодні руки обіймають порожнечу.
Справді дивно..
Як швидко розумієш такі речі.
Справді лячно,
