Екатерина Евстратова
Я вже йду, я готова до бою.
В серці сила, в очах моїх скло.
Не втечу я від погляду твого,
та всміхнуся тобі лиш на зло.
Закричу викликаючи подив.
Засміюсь викликаючи гнів.
Чого варте те слово "кохаю"?
Чи цілунок раптовий та ніжний?
Ти знаєш?.. Лише уявляєш.
Ситуація, шкода , не втішна..
Чого варте хотіти сказати,
що тобі вона дуже потрібна?
Я прошу,
не торчи у меня в голове,
не порти жизнь мою
снова.
Если нужно
ты просто раскрой,
Чи знаєте?.. Поезія солодка,
мов омиває душу та клітини.
Кожне слово, рими кожна нотка
до серця тихо, мов пір'їна лине.
Так м'яко, ніжно падає до долу
Я умею улыбаться сквозь злость.
Я умею вставать утром ранним.
Делать так что бы сердце зажглось
Но жить я умею ли, мама?
И любить я умею так сильно,
Так что б с верой и безустанно.
Пробач, що кохала,
хоч ти був невірним.
Пробач, що чекала
у чотирьох стінах
Плекала, питала:
"Все добре між нами?"
Прощай! Не распахну я двери
пред тобой, друг мой, никогда.
Уж до крови удалось проверить,
что развела с тобою нас судьба.
Холодный чай... Ты такой не любишь,
БОЖЕВІЛЬНО-ЗАПЛУТАНА
Досить на мене все тиснути.
Досить красти в мене повітря.
Я хочу на день лиш зависнути,
але залишитись десь в титрах.
Смітники завалені ялинками..
Минуло свято, випито усе.
Тільки у деяких вікнах ще блимкає
Гірлянд танець - прощання несе.
Залишилось з тобою чаювати
А я бегу куда-то, от чего-то,
за кем-то, в пропасть, в неба облака..
Быть может остановит меня кто-то?
Хотя не нужно.. Дорога далека!
Ещё бежать мне нужно долго-долго,
постоянство смешивая с ветром.
Мне тебя не хватает. Правда. .
Мне тебя не хватает. Честно..
И вчера, и сегодня, и завтра..
Не хватает времени вместе..
Мне тебя напевают птицы,
мне тебя навивает ветер.
Роби що хочеш.
Твоє життя - іди.
Твої ноги.
Керуєш ними ти.
Які дороги?
Цілий світ - шукай.