Олена Красьоха
Все ходять й ходять долі поїзди,
Одні до щастя нас везуть, а інші – до біди.
І ми не вибираємо, і нам не вибирати,
Чи чисті й світлі ранки в купці чи ночі наодинці зустрічати.
Одні запізнюються, щоб не зустрілись ми з Тобою,
У цім житті мені потрібно зовсім небагато –
Аби живі були мої матуся й тато.
Щоб відчувала я народження весни,
І ти прийшов до мене наяву, а не у сни.
А ще як у житті буває тяжко –
Щоб поруч ще була хоч би якась мурашка...
Я хочу бачити його кожну хвилину,
Як мати з трепетом новонароджену дитину.
Щоб ніжно пригорнути й обійняти,
А потім берегти й теплом своїм обігрівати.
Щомиті хочу чути голос його я,
Я в музиці, в поезії, в любові,
Я на короткому із ними повідкові.
У мене змішані тепер всі відчуття,
Та саме каша ця мені допомагає відчувати смак життя.
Відкрились ширше очі і на кольори,
Я – болю хвилею, у океані прокричу,
А потім вітром радості до Тебе полечу.
Впаду дощем любові й каяття,
Без Тебе, світ – не світ, й нема в нім пагонів життя.
Покличу сонце, і з промінців його сплету вінок,
Ти не тікай від мене, як від мисливця звір,
Я віддала тебе вже їй - повір.
Допалюю любові я мости,
Як щось не так, прошу тебе: прости!
Погода дощова у ці осінні дні.
Насіяв щастя крихт Ти на мою життєву ниву,
Вчепились міцно їй вони у гриву.
Й заколосилися на ній полями доброти,
Ти сів так, що не могли вони не прорости.
Ти сіяв, а я кропила їх дощами,
Недільна музика змішалася з дощем,
А душу лоскотав глибокий щем.
Згадалася домівка у селі і босоногі діти,
І рідні мама й тато, і дворик наш і квіти.
Й машини, що ганяли воду в калюжах,
Я – чайка, що кружляла над життєвим морем.
Тепер на березі стою з своїм невтішним горем.
Поранила я крила на уламках щастя,
Тепер незнаю я – чи швидко вже злетіти в небо вдасться.
Дружила з вітром я і сонце мене гріло,
Це доля, а не наші забаганки,
Це доля, з ким нам зустрічати ранки,
Ще більша доля – з ким прожити дні,
Недоля – це коли існуємо одні.
***
Коли Ти відчуваєш Друга,
То це ти разом з ним гориш у вогні.
Ти разом – і не думаєш – чи виживеш чи ні.
Я сховаюся в айстрах і вип'ю красу їх до дна,
Найвродливіша в світі щоб для Тебе була я одна.
Я веселкою стану і проллюся дощем доброти,
І що я найщиріша – щоб сказав мені ти.