Олена Красьоха
По саду бродить осінь, на порозі зима,
В мене згасло кохання, та і щастя нема,
Мене гріє сьогодні, мамо, ваше тепло,
Яке в стінах будинку із дитинства жило.
Я сумую, матусю, я згубилась без вас.
Я розсипаюсь на маленькі часточки,
Гублю як квітка ніжні пелюстки.
Мені потрібно хоч ковток води,
Дощем любові Ти на мене упади.
Мені потрібно зовсім лиш краплина,
У цім житті мені потрібно зовсім небагато –
Аби живі були мої матуся й тато.
Щоб відчувала я народження весни,
І ти прийшов до мене наяву, а не у сни.
А ще як у житті буває тяжко –
Щоб поруч ще була хоч би якась мурашка...
Я хочу бачити його кожну хвилину,
Як мати з трепетом новонароджену дитину.
Щоб ніжно пригорнути й обійняти,
А потім берегти й теплом своїм обігрівати.
Щомиті хочу чути голос його я,
Я в музиці, в поезії, в любові,
Я на короткому із ними повідкові.
У мене змішані тепер всі відчуття,
Та саме каша ця мені допомагає відчувати смак життя.
Відкрились ширше очі і на кольори,
Машини, мужчини... Й кінця їм нема,
Мене запитали: « Чому ж ти одна?»
Бо я не потраплю ніяк в колію:
Всі люблять машини, я ж – душу люблю.
***
Я – болю хвилею, у океані прокричу,
А потім вітром радості до Тебе полечу.
Впаду дощем любові й каяття,
Без Тебе, світ – не світ, й нема в нім пагонів життя.
Покличу сонце, і з промінців його сплету вінок,
Життя біжить й міняє чорну вже на білу смугу,
Але залишає вічно молодою лише мою подругу.
Так ніжно, трепетно і таємниче я говорю вам про любов,
То ж хай горить вона яскравим полум'ям у моїм серці знов і знов.
Насіяв щастя крихт Ти на мою життєву ниву,
Вчепились міцно їй вони у гриву.
Й заколосилися на ній полями доброти,
Ти сів так, що не могли вони не прорости.
Ти сіяв, а я кропила їх дощами,
Недільна музика змішалася з дощем,
А душу лоскотав глибокий щем.
Згадалася домівка у селі і босоногі діти,
І рідні мама й тато, і дворик наш і квіти.
Й машини, що ганяли воду в калюжах,
Я – чайка, що кружляла над життєвим морем.
Тепер на березі стою з своїм невтішним горем.
Поранила я крила на уламках щастя,
Тепер незнаю я – чи швидко вже злетіти в небо вдасться.
Дружила з вітром я і сонце мене гріло,
Коли Ти відчуваєш Друга,
То це ти разом з ним гориш у вогні.
Ти разом – і не думаєш – чи виживеш чи ні.