Олена Красьоха
Я сховаюся в айстрах і вип'ю красу їх до дна,
Найвродливіша в світі щоб для Тебе була я одна.
Я веселкою стану і проллюся дощем доброти,
І що я найщиріша – щоб сказав мені ти.
Було ще літо, а я вже відчувала запах осені,
І те, що я й моя любов – ми гості у тебе непрошені,
Ми увірвались у твоє життя – як ураган,
Несли прекрасне, помираємо ж від болю й ран.
Я стала пташкою, в якої виросли вже крила,
Ти м’яч, а я лиш тінь твоя,
Й не можу наздогнати Тебе я.
Літаєш ти по полю з краю в край,
Я, тінь твоя, прошу мене не залишай.
Ти відбиваєш всі удари ніг,
Вечірній смуток огортає землю,
Рівчак і кумкають жаби.
На березі біля місточка,
Схилилась я, щоб вимить чобітки.
Стомились за день кури
А Ви коли небудь чекали,
Хоч п’ять хвилин до бажаної миті?
То Ви напевно зрозуміли,
Що просто неможливо ці хвилини пережити.
Здається обірветься небо й дорогу перекриє,
Ти – надвечірок мій, ти – мій далекий горизонт,
Ти – дощ раптовий, але доля вкрала в мене зонт.
Я змокла дуже і тепер хворію я,
Ти – дощ негаданий, та ще й до того доля не моя.
Ти не в руці синиця, а журавель у небі,
Пишу листи та їх не відсилаю,
Пишу у них як сильно я Тебе кохаю.
Кохаю доброго, поганого — такого різного,
Кохаю я Тебе чужого, але такого рідного.
Це миті болю, кайфу і тривоги,
Одинокі листочки на вітрі тріпочуть,
Так, і ще на гілочці втриматися хочуть.
Щоб і ще потішилась ними дітвора,
Ну, а осінь каже: вже пора, пора...
***
Ви маятник і мій реальний час,
У кожнім перехожім я ще бачу вас.
Я марю вами і ночами знов не сплю,
Бо дуже сильно й щиро вас люблю.
Ви маятник, але не мій вже час,
Люблю Тебе без дозволу Небес,
Знов ожила душа моя і Ти у ній воскрес.
Така любов дається раз і навіки,
Така любов й такі як Ти чоловіки.
Це Ти одів мене у плаття з чистоти,
Я закохалась, друзі, у велич горобини.
В ній ніжність мами й чистота дитини,
В ній колір крові, що тече по жилах.
Вона мене навік приворожила.
У ній життя з гірчинкою любові,
Була я стигла й апетитна Вишня,
І у житті твоїм була колись не лишня.
Ти з'їв мене, лиш кісточку лишив,
Та сонце й дощ мене все ж відживив.
Ти у солодкому житті шукав кислинки,