Олена Красьоха
Так хочеться згорнутися маленьким равликом в траві,
Бо почуття мої до Тебе й досі ще живі.
Хотілося б твердий, як в черепахи, панцир мати,
Бо дуже тяжко без взаємності кохати.
І хоч весна й в душі цвіте мімоза,
Вона зоряна, тиха, й солодка як ніч,
Вона сонячна, світла І тепла як піч.
А ще мила і добра, як мама моя.
В любові моєї завжди в серці весна.
Бо кохання – це море, що хвилює весь час,
Вже якось журливо всміхаються квіти,
Й до землі матусі нахиляють віти.
Їм на плечі осінь кожушок кидає,
Холодів й морозів природа чекає.
Щоб не змерзли ніжки й туфельки одіти,
А я потрапила у вир любові,
І сняться сни мені медові і казкові.
Ти - порч, і Ти будеш, і Ти є,
В мені навіки Ти, так Бог людей у долю нам дає.
Сьогодні осінь світиться як люди всі на Пасху,
Бо має на два дні ще Божу ласку.
Тепла побільше дати всім і віри,
Щоб душі наші були чисті й не черствіли.
Щоб не лякали нас ні дні останні, ні негода,
....Сонечко моє,
Мені тебе не дістає.
Ти був, як вранішня роса.
Тебе вже інша п’є до дна.
Я все одно тебе люблю,
Я розсипаюсь на маленькі часточки,
Гублю як квітка ніжні пелюстки.
Мені потрібно хоч ковток води,
Дощем любові Ти на мене упади.
Мені потрібно зовсім лиш краплина,
В житті завжди триматись треба на плаву,
Й повторювати сотню раз до себе: допливу.
Я допливу до радості, я допливу до щастя,
Я певна: досягти мені усього цього вдасться.
Зі мною Бог, зі мною люди,
У цім житті мені потрібно зовсім небагато –
Аби живі були мої матуся й тато.
Щоб відчувала я народження весни,
І ти прийшов до мене наяву, а не у сни.
А ще як у житті буває тяжко –
Щоб поруч ще була хоч би якась мурашка...
Так як проміння сонця падає з висот додолу,
З усіх доріг завжди ми повертаємось додому.
Там, де цвітуть і мальви і ромашки й маки,
Там, де живуть нам найрідніші люди − батько й мати.
І лише тут Ти можеш бути сам собою,
Я збудувала замок із рожевих мрій.
У нім живе король, але – не мій.
У нього добра королева є,
На жаль, ім'я у неї не моє.
У королівстві завжди свято, радість, сміх,
Я хочу обійняти і розцілувати Божий світ,
Для мене він стає усе привабливішим з плином літ.
Все більш виходжу я на мудрості стежки,
Із насолодою читаю я, людей Великих всіх рядки.
І зрозуміла я, усе навколо має сенс і зміст,