Олена Красьоха
Я море, а Ти лише мій Дельфін,
І лиш мені дарує свої трюки Він.
Ти загадковий, неповторний, бо Ти лиш мій і Він.
Тебе чекала все життя, як зорепад,
Мамо, мила, рідна Мамо,
Як чекаю я хвилини знов,
Щоб відчути Мамо, як в дитинстві,
Вашу ласку, ніжність і любов.
Здається виросла уже,
Для Тебе буду небом, сонцем, снігом, що іскриться,
А також колисковою, коли вночі не спиться.
І хлібом маминим, який їдять вуста,
Дитячим щебетом, бо в ньому правда чиста і свята.
Я теплим пледом буду, що спадає із Твоїх плечей,
Я забрела у хижинку, в якій живе любов,
Тут просто все й без зайвих ще розмов.
Тут цінять, бережуть і люблять Вас,
Розглядають тут душу, а не в профіль чи анфас.
Тут затишок, якого в світі не знайти,
Моя любов солодка і рясна,
Та стежка в неї вузька й кам'яниста.
У неї в серці молода весна,
Хоч одягла вже осені намисто.
Люблю як перший і останній раз,
Твої обійми найрідніші й найдорожчі,
Твої цілунки найп'янкіші й найсолодші.
А посмішка Твоя вся зіткана із доброти й любові тата й мама,
То ж хай тепло її міцніє лиш з роками.
Нехай у долі у Твоїй живуть лише щасливі миті,
Впала з неба крихта дива, -
Й Горобчиха вже щаслива.
Дні і ночі все не спить,
Щось під носик цвіріньчить.
Справа в тім, що у дворі,
Навчилась з часом звикати я до болю,
Як пташка в клітці, яка мріє все про волю.
Навчилась я радіти ще маленьким крихтам щастя,
Що після смуги чорної, коротка біла раєм здасться.
Начилась ще співати у неволі,
На чистім, білім, на зимовім полотні,
Розсиплю квіти радості, які живуть в мені.
Щоб кожен з вас відчув любові свято,
Де кольорів весни і літа й осені багато.
І лиш зустрівшись на гостині у зими,
Утомилось сонечко і взяло відгули,
І вітри осінні, холодні подули.
Сумує природа й заплакало небо,
Я Тебе чекаю, Ти мені так треба.
Ну, а осінь плавно перейде в зиму,
« Він не твій! – кричало море й кидало хвилі на пісок. –
Він не твій! – у нього двоє є діток,
А у них прекрасна чайка-мати.
Не маєш права ти оце гніздо родинне руйнувати.
Твої всі болі дуже добре розумію,
Розмию їх водою, як зумію.
Я розсипаюсь на маленькі часточки,
Гублю як квітка ніжні пелюстки.
Мені потрібно хоч ковток води,
Дощем любові Ти на мене упади.
Мені потрібно зовсім лиш краплина,