Олена Красьоха
Я хочу обійняти і розцілувати Божий світ,
Для мене він стає усе привабливішим з плином літ.
Все більш виходжу я на мудрості стежки,
Із насолодою читаю я, людей Великих всіх рядки.
І зрозуміла я, усе навколо має сенс і зміст,
Важливо у житті зі зграєю літати,
Кружляти в висоті, з вітрами загравати.
У хмар притулку й захисту просити,
Бо дні з грозою в купці легше пережити.
Гуртом же, кажуть, легше батька бити,
Я сховаюсь від світу, я сховаюсь від тебе,
Зрозуміти я хочу – чого вам всім треба?
Ви залазите в душу, появляється Віра,
Ну а потім, страждання одинокого звіра.
То ж залиште в спокої, ви, мене – Почуття!
О, як хотілося потонути у глибині твоїх очей,
Спинити мить, забути все на світі,
Відчути рай терпких ночей,
І від кохання цього до безпам'ятства сп'яніти.
Та, дякуючи Богу, зрозуміла я:
Любов´ю не наказують, а нагороджують,
Все гірке у житті ще нею засолоджують.
Приправа ця і збуджує й перчить,
Без неї у житті так одиноко жить.
Вона це злет, а в деяких місцях − падіння,
Я вирвуся фонтаном із грудей землі,
Розсиплюся салютом на небеснім полотні.
А потім водоспадом упаду до ніг Твоїх,
Ти − диво-жінка й мій солодкий гріх.
Кап-кап, привіт від Тебе,
А я вже зливою лечу із неба.
Ти вже постукав і я біжу,
Небесним теплим сонцем я свічу.
Твоя лиш посмішка розпалює вогонь,
Насію квітів на своїй печалі,
Включу Шопена, а потім Моцарта ще далі.
Й зависну в цій красі, щоб відродитись,
Незламною й цікавою, щоб далі залишитись.
В житті не тліти, а вогнем треба горіти,
Я обнімуся на стежинці з літом,
Я закружляю в вальсі з цілим світом.
Я зацілую квіти в лузі й полі.
Відкрилась клітка й пташка вже на волі.
Це миті щастя – слухати природу,
Хоч скільки б літечко не дарувало нам тепла,
Та без дощу любові, в'яне навіть і трава.
І той, хто під дощем цим не бродив,
То він - лиш існував, але не жив.
Тому бажаю кожному – потрапити, в любові океан,
Поговори зі мною, лише поговорити,
Так як шепоче вітер до трави.
Поговори бо дуже довго я мовчу,
Я пташка та без Тебе в вись я не злечу.
Поговори зі мною, лише поговори,
Я Богу дякую за благодатний дощ любові,
За почуття джерельні, свіжі й нові.
За ту оранжерею, що зацвіла в душі,
І за оазис щастя, подарований мені.
Він загорнув мене у найдорожчу в світі шаль,