Тінь ...
Пам’ять - вічна мов зоряне коло
Час від часу вертає назад,
За минувших років частоколом
Бачу постаті вбитих солдат.
Вони рідний поріг боронили,
Рідний край, Батьківщину свою.
Душа у часі наче птаха
За гратами з усіх боків,
Сумує тужить бідолаха
В журбі десятками років.
Бажає простір підкоряти
Й часи що збігли і прийдуть
Земля, земля ... Навіщо відпустила
Якщо так рано забираєш знов.
Навіщо так безжалісно згубила
І молодість, і мрії, і любов.
Чому життя людей тобі забава
Якою світом котиться війна
Мої надії поверніть мені
Роки прожиті в горі і в стражданнях,
Зруйнуйте ваші мури кам'яні
Які постали на моїх бажаннях.
Нехай я знову наче в двадцять п'ять
Побачу світ невинними очима,
В этом городе память истории нас настигает,
Он посланием предков потомкам сквозь время летит.
Эту музыку в камне нам белая ночь открывает.
Это совесть России - которую вечность хранит.
Эти улицы помнят мои удивлённые взоры,
Эти камни хранят моей юности дерзкой мечты.
Бездонной бездны тьма грозит
Душе безжалостным распятием,
Лишь только вечность поразит
Её неистовым проклятием.
Лишь оступилась бы душа,
Лишь завернулась в равнодушие,
Устал от лжи, устал от фальши,
Устал вопросы задавать.
Что было там ? Что будет дальше ?
Зачем безбожно тупо врать ?
Скрывая правду от народа,
Распространяя клевету,
Что в имени тебе моём,
Зачем тебе его звучание ?
Красноречивое молчание
Неловким словом разобьём.
Исчезнет магия стихов
Рождённых Музы вдохновением,
Остання невгамована журба
Заполонила розум, серце, душу.
Летить до Бога в розпачі мольба
В надії що стражданнями зворушу.
Летить-летить та Бога не знайшла
І далі полетіла в нескінченність,
Волна народного протеста
По Беларуси поднялась,
От Орши, Витебска до Бреста
Заря Свободы занялась.
Над Гродно с Гомелем светает
Надеждой новый ясный день,
Виновата ли я, что сама не своя,
Что ночами рвалась погулять.
Ночью звёзды горят, людям счастье дарят,
Ночью все о любви говорят.
Виновата ли я, что люблю дикаря
И от счастья иду и пою.
На небі зорі, а в житті пітьма.
Від мороку безвиході й розпука,
Бажання смерті розум обійма,
Жорстокою життєва є наука.
Надіям, мріям, сподіванням край.
Не збутися тому що зникло в часі.
