Poems by Марія Скрипнікова

All Poems Original Poems Translations

мушля

смертельна рана у душі. жовтневий лід.

кипить за горизонтом неозора глибочінь.

стрибок у прірву. "прощавай!" - кричать нам вслід.

тут я - не я, лише моя самотня тінь.

сміюсь у вічі вічності. зринають бульбашки.

приємно, тихо стелиться ця шовкова блакить...

Марія Скрипнікова

Тореадор

Коли не знає тореадор,

що робити йому на арені, -

не одна, а безліч потвор

мчать на нього, немов шалені.

І ніхто з тих суворих облич,

що купили квиток на дійство, -

Марія Скрипнікова

Повернення Ноя

Сталеві хмари скрапують дощем кислотним

на місто темряви і безнадії.

Двадцятий випуск був лише пілотним, -

ласкаво просимо до світу, де немає місця мріям.

Не треба бомб, щоб винищити людство.

Потрібно лиш... А втім, ви знаєте й самі.

Марія Скрипнікова

Спогади

Запитання повисло в повітрі

їдким димом різких перемін.

Свої сльози рукавом витри,

відпусти хиткий карабін.

Нам з тобою - не по дорозі.

Розійшлися рейки - і край.

Марія Скрипнікова

Зневіра

Я хочу вірити погляду пустельних твоїх очей.

Хочу з тобою вслухатися в тишу весняних ночей.

Я хочу наповнити вічність сміхом твоїм дзвінким.

Хочу, щоб завжди поруч був відгомоном нелунким.

Та ти лише загадково кивнув мені - і тихо-тихо пішов.

Куди і навіщо? - не знаю, лиш видно сліди підошов.

Марія Скрипнікова

Шахівниця

Поскакали чорні коні степом геть, у забуття,

не залишивши ні сліду на землі свого життя.

Крик даремний рветься з грудей, душа рветься до небес...

Були собі чорні коні, а зостався лиш овес.

Нащо жити у неволі, тихо ждати свою смерть?

Серце краялось від болю, вином сповнене ущерть.

Марія Скрипнікова