Наталія Кашуба
Нелюблячий коханий всю правду приховав.
Хто зараз не кохає, ніколи не кохав.
Хто зараз не втікає, ніколи не втече.
Тебе від невзаємності вже серденько пече.
Ти шукала в брехні філософські слова.
Варто знищити те, чого нема.
Ні волі, ані сили волі
Не маю я, одна у полі –
Не воїн.
Здається, я і досі в школі,
Вивчаю формули любові,
А нас у класі тільки двоє
Я твоя паломниця, славнозвісна Мекко.
Я ввійшла до серця, там знайшла безпеку.
Довго я молилася, з вечора до ранку,
Щоби ти леліяв ревну мусульманку,
Щоб мене голубив, не шукав коханки,
Лиш мені присвячував вечори й світанки…
Плаче Незабудка. Холодно в кімнаті.
Важко Незабудці, бо не може спати.
Зірвана жорстоко, крики не почуті.
Це якась помилка! Так не може бути!
Зв’язана преміцно, стогне у неволі.
Скільки ще помилок їй допустить доля?
Почувши сумну розповідь, пораду мама дала,
Щоб мила її донечка сльози не проливала:
«Завжди керуйся розумом, що обіцяє знов,
Ти будеш геніальною, як знищиш цю любов.
А серце стане радісне, не плакатиме тихо.
Зруйнуй своє кохання, яке принесло лихо.
Люба, мила пташечко Софі,
Ти не злись, пробач мені.
Я готовий задля тебе на все,
Тільки ти повір у те.
Я знаю, що завдав тобі болю.
Я прагну лишитись з тобою.
Те відчуття, коли вмирає віра,
А ти жива і, схоже, все гаразд:
Вогонь горів колись, а зараз тліє.
От тільки Всесвіт вже не той. Він без прикрас.
Те відчуття, коли втрачаєш мову,
Пробираюся крізь хащі думки. Як тут туманно!
Можливо, мені кохати ще рано.
Можливо, стосунки рятувати вже пізно.
Невдовзі втратиш доступ до мене залізно.
Та зараз у серці зависла програма.
Ти виграв війну, та я теж не програла!
Вона клялася більше не любити.
Їй так веліло серденько розбите.
А він про почуття хіба що мріяв…
Як ось з’явилася вона – Марія.
П’єр ще не знав, що це його кохана,
А в неї вже загоювалась рана,
Мені наснились Ви... Це так прекрасно!
Я думаю про Вас, хоч Ви й невчасно
Мене зустріли в цьому світі хаотичному,
Такому сірому, буденному і звичному.
Коли Ви поруч, все навколо оживає,
Та ненадовго: чоловік чекає…
Я чула, що вони не відчувають болю,
Їм зручно у клітках, не просяться на волю.
Казали: фуа-гра – смачненька страва.
Я чула й те, що в них немає права…
Рекламували: шуби зараз модні.
Брехали вчора, брешуть і сьогодні.
Він прагнув смерті, але не своєї.
Йому огидні ці страшні ідеї!
О Боже! Якщо й Ти його покинеш,
Одна з повій на вулиці загине,
Він слідкуватиме за жертвою в азарті…
Хоч люди – грішники, вони цього не варті.