Ірина Жук
роками броджу у печері одній
ці жилисті товщі як велетня руки
плечисті пустоти підземних порід
вуаллю спадають і сковують рухи
крізь гострі шпарини як річковий змій промінчик випалює сірі покої
і як же не хочеш з ним вийти собі