Іван Андрусяк
завертай мене боже додому
там дівчата як писанки гарні
там лубка на огризку лубкому
намалюю під муром каварні
там химери злітають з полотен
пастуха леонардо да гойї
там не ждуть покривала для плоті
по чорних схилах як зоря повзуча
острогів календарна суєта
зламати хліб немов зламати учня
щоб з нонпареля голос вилітав
щоб плакала по темних ебонітах
форель у партитурі забобон
щоб засвітився танець дядька віта
такою зимою безкровно неначе потребою
бажаєш розбити або навпаки замести
вкорочене небо ніким випадковим не гребує
коли замість тебе так лячно сухі храбусти
коли відступаючи правою з поля до озера
надіюсь повірити комусь такому як сам
ламкого дощу як покірну дещицю молозива
поволі — так дозволено було —
земля й вода мінялися місцями
і ти не знав оракули чи грами
тобі прогнозували западло
верстав як тать історію судин
мажорних крил розтрощене суцвіття
немовби залишаючись один
Оксані
1.
Жовтий вечір. Оранжеві свічі.
Кварта вицвілого вина.
Ти вина моя перша і вічна.
Ти єдина моя вина.
слід на коліні – оздоба
слід у повітрі – листя
ліній твоїх ніоба
падає прямовисно
в пружну хвилину мурахи
н розриває а
не порахує бахур
будувати себе одиноким кретином
на підмурках всеядности
гріх самоти
не возводить а спалює те що нести
Ти не сотворив мене сліпим
дякую Тобі Господи
Ти не сотворив мене горбатим
Ти не сотворив мене сином алкоголіка
Ми лишилися там, де осінній туман.
Нас ніколи нема. Нас давно вже не буде.
І Говерла-гора, і гора Піп-Іван
обернулися в будень,
у будень, у будень…
ПорозПисаний Камінь свавіллям імен,
за якими пітьма, за якими провалля.
тризна острова втята в страх
знову з бруньок вилазять оси
і якийсь шолудивий птах
у сокири подушне просить
знову корчаться дні слуті
і жадота співає зрана
аспараґуса чорну тінь
кров’ю покидаючи сліди
схрещуючи літери як лати
хоч на міліметр відсуди
тих кого не встигли покарати
меж мужичих випарів слина
треться об задихане ристалище
в хор симетрій впала сарана
забери усіх котрі зосталися
наврочили — я пас чужих дітей
і зиму відгороджував від стайні
і тільки сад де ігрища летальні
переступали — вабив золоте
мережив клин — за граблі за русло
як босоногий (тиша в пальці коле)
і так воно сочилось до миколи