Іван Вовчок
Лежить тихенько труп у морзі,
Від нього смородом нестерпно тхне.
Його знайшли холодним на дорозі
Ніхто за старцем важко не зітхне
Він жив на вулиці, в коробці
І харчувався тим, що десь знайшов.
Щоночі розкладав вогонь у бочці,
Знов ранок ніч прогнав із двору,
А я чомусь так і не спав.
Зі мною це буває в літню пору,
Подушку вже давно не обіймав.
Лиш чорна кава стине в чашці,
А сигарета вже дотліла до кінця.
Я у вікні накришу хліба пташці,
Я горю
від твоєї іскринки,
і водночас
від тебе тону,
“час летить
увесь час”
без зупинки
я боюсь,
Знаєш,
а я ніколи не був
надпримхливим у виборі,
не зважав на безглузді канони
тупого суспільства,
для таких в голові
є вбудований відділ призирства,
й сатирично оформлені