Лана Краска
... а коли до щастя лишалося декілька кроківні він , ні вона не бігли чимдуж
стрімголов...
навпаки -
до максимуму стишуючи рухи
вони з кожного сантиметру відстані
я надто втомлена для відповіді "так"
дай час мені отямитись від болю
назавжди ж потім залишусь з тобою
та зараз втомлена для відповіді "так"
чекай на мене в час ранкових барв
коли неправда з правдою у парі
вона не вірила словам
слова на мить , а не навіки
і поміж тисячі світів
бажала той , де буде гірко
бажала так , що небеса
щоразу дивлячись на неї
все рідше - слова у поеми
частіше - мовчання і сни
білесенький аркуш паперу
і думи
і спогади
всі
... а інколи
коли тиша ще сонного міста здавалась нестерпною
коли дзвони ранкових заграв розривали церковними маршами
він влаштовував хресну ходу , фанатично , до острова
її кожне тремтіння пригадував , іменоване оргазмами...
її запитували про плани родина та оточуючі
всим було цікаво , а що буде наступним в її біографії ?
а вона просто посміхалася і ховала закохані очі
на сотні кілометрів змінюючи щастя свого географію...
вона обирала тінь
завжди і в усіх випадках
на свято - лампадки , свічки
і з книжкою та канапками
життя за цупкими фіранками
музейно
я воля вітру
простір для польоту
я син небес
Дажбога рідний син
я вічність мрії
де згаса погорда
я йду за небокрай
де мешкає душа
що прагне до розмови
я віднайду її
у різнобарв'ї мальв
старти ніколи не бувають легкими
там не до правил чи забобон
першими кроками ти лиш помічаєш стежину
котрою вже потім до перешкод
і саме в цей час , коли буде зупинка
найперша зупинка серед багатьох
приходить день
завбачливо зустрівши
небес благословення , доброту
а світ лишень
чекає на узбіччі
допоки світло зрушить темноту
подаруй мені сяйво весни
у брунатних завіях чекання
розтопи вічноликість зими
де немає надії світання
загуби у дорозі печаль
хай не буде у тебе нещастя