Лана Краска
вона поступово втрачала себе
не так щоби зовсім
непевно й ривками
до кави бажала коньяк чи саке
лягаючи в ліжко - не одягалась
не слухала більше ліричних пісень
і знову календар в червоних хрестиках
і кава надміцна і надгаряча
між зустрічами спільне їм помешкання
чатує час для нового побачення...
старти ніколи не бувають легкими
там не до правил чи забобон
першими кроками ти лиш помічаєш стежину
котрою вже потім до перешкод
і саме в цей час , коли буде зупинка
найперша зупинка серед багатьох
тепер вона знала з критичною впевненістю
без жодних "але" , "може й так" чи "напевно"
час хоче і може для двох зупинятися
час майже стоїть , коли двоє кохаються...
вона малювала уривками
кривими , хиткими лініями
мовчати могла - тижнями
і тижнями - гомоніти
могла пробачати все скоєне
забути про все подароване
... а він її від світу боронив
був хрестоносцем
відданим слугою
плекав їй квіти
готував обід
і на двобій за честь рушав щоночі
в обійми твої
ніжні та п'янкі
я падаю безжально
та безбожно
відхрещуючись
від утіх старих
вона руйнувала всі правила і стереотипи
не слухала жодних порад і філософських докладів
уперто й власноруч
океани перетворювала на хмари
а ночами та ранками
гаптувала стяги
вона і він
завжди ніколи
разом
між ними постаті людей і барикад
між ними відстані , автобуси , маршрути
й питання - ти кохаєш мене ?
я воля вітру
простір для польоту
я син небес
Дажбога рідний син
я вічність мрії
де згаса погорда
вона фанатично
прискіпливо
й вельми обачливо
ніби те рахування
було їй за кисень , життя і кохання
між холодним "було та минуло"
і вона знову діставала меч
старанно зчищала іржу та минуле
заради життя до двобою на смерть
рушала, лиш тільки почувши - готова?
її не лякали ні біль, ні тортури