Ліля Колісник
Курличе в небі журавель самотньо,
Затамувало подих сонце золоте.
А під вуаллю ночі вже законно
Розкішною ходою осінь йде .
Не буде більше теплих митей,
У вирі мрій ми поринали в літо.
У вирі мрій я закохалась в небо.
Дощ впивався в шкіру голками,
Ти промокла під небом Лондона.
І душа стала зовсім мокрою,
І душа стала геть оголена.
Під покровом ночі, розхристана –
Шукала себе – не знаходила.
Думки тет-а-тетом виснули: