Нея Інакша
А я ріка. Ота, що береги
Зійшлись навік в обіймах і застигли.
Вже сотні років й крапельки води
Не бачили німі поснулі риби.
Я та ріка, що пекло для мостів.
Завжди горять бездимно й не згорають.
А де, де Іванко ходить?
А що, що Іванко робить?
У Іванка турбота,
Не минає робота,
Та й усе заважає,
До Ганночки не пускає.
Ну, така вже весна! Як диво!
Впала посмішка і пече.
І регочеться, і щасливо
гладить травень моє плече.
А вуста!.. Розпашілі маки.
Щось шепочуть із вітром в такт.
Давай пограємо в слова?
Хмільні слова, пекучу м*яту,
Щоб до кінця не розібрати,
Чи правда є у тих словах.
Давай пограємо у нас -
Ми молоді, сміливі, вільні, -
Розкажи мені, мамо, хто зі мною в ті дні,
Коли сонце в мені, коли небо в мені,
Коли теплий вітер мою душу обвіє,
Хто зі мною, Маріє? Всі зі мною, Маріє...
А коли, скорбна мати, в душу рветься зима,
Кого кликать дарма? Кого поряд нема?
Маленька, сумненька Хатіко
Чекає свого господаря...
Сидить на порозі,
Не їсть,
Не п'є,
Чекає поки цей день промине,
Одіссей хитромудрий,
Від берега до берега вітрами прелютими гнаний,
Щоденно й щонічно Ітаку чарівну згадує.
І що йому чари Цірцеї прекрасноликої?
І нащо йому співи сирен оманливих?
І не в радість йому Навсікая юная.
О, Боже, якби все було так просто...
Я б руки твої тримала,
Я б серце твоє тримала,
Я б гріла його в долонях.
Я кров би ділила надвоє,
Вина би тобі доливала
Грають жабки у ставку,
Зливу ждуть, та ще й яку!
Дощ затопить ліс і поле,
Принесе води доволі,
А статечний дядько Грім
Буркотатиме усім:
Я сьогодні священнодійствую:
Каву вперше готую. Тобі.
У пісок гарячий загорнена
Моя джезва. Киплять світи.
Я сьогодні священнодійствую.
Хочеш, і долю наворожу.
Вполюй мене, спіймай мене...
Щоб була я тобою підкорена.
І нехай всі на світі ворони
Регочуться й барвлять чорними
Знавіснілими крильми небо,
А я буду рватись до тебе
Моя маленька, квіточко ясна,
Тулись скоріше до мого плеча.
Я завжди поряд: ти спокійно спи,
Ховайсь у снах від білої зими,
Торкайсь холодним носиком щоки,
Моєї в снах не відпускай руки.
