Неоніла Володимирівна Гуменюк
З дитинства у серці живе,
Пісня зринає із вуст моїх
Й лебідкою гордо пливе.
Так я окрилена піснею
Іду по життєвій стезі,
Рятує вона і від відчаю,Вселяє надію мені.
На малій кисличці,
Хоч позолотив їх серпень,
Ніби й гарні з виду.
Але тверді, немов камінь,
Що і не вкусити.
Так і люди теж бувають
Сонце сховалось за чорну вуаль,
Наскрізь пронизує холодний вітер
І дощ накрапає - осіння печаль.
В природі нічого змінити не можна,
Але треба вірити у чудеса.
В такій порі теж є своя неповторність,
Всі стежки-доріженьки снігом замела,
А в шибку постукала синичка крильми,
Зголодніла пташечка до людей прийшла.
Поспішили бідную та й нагодувать,
Хліба крихту кинули,дали ще й сальця.
І пташина голосно пісеньку співа,
Воно широке, що й не видно краю.
Угору вибираюся лишень
І тут же вниз із розмаху спускаюсь.
Вітер не тільки в спину, в очі теж,
Шарпає так, що витискає сльози.
Але цей шлях інакше не пройдеш
Квіти, трави і комашки.
В ліжечка також малятам
Слід лягати.Сни найкращі
Кольорові, мов жар-птиця,
Прилетять, розкажуть казку.
Хай же солодко так спиться
Неначе чогось боїться
І навіть як вітер затих,Тріпоче й тріпоче те листя.
А, може замерзла вона
Й зігрітись ніяк не може,Тому ця осика сумна
Й у сонячний день та погожий.
Не холодно їй, зрозумій,
Де босоногого дитинства спориші
І юність облетіла цвітом вишні,
Вела вузенька стежечка у ліс.
Збирати на галявині суниці,
Послухати пташиний щебіт й спів,
Помріяти, побути наодинці
Даруєш влітку їх мені завжди.
Я переконана, що ти най, най, найкращий,
З тобою тепло навіть в холоди.
Доторк твоїх долонь я відчуваю,
Обійми, наче лебедя крило,
Щаслива я, бо ти мене кохаєш.
Царівна польова чесала косу,
В росі скупала ніжки свої босі,
Всміхаючись, вона стрічала ранок.
Жайвора пісня ген із високості
Срібними переливами бриніла,
Щось тихо шепотів красуні вітер,
Зачаровує й манить усе за собою.
І нема уже змоги за ним не іти,Дуже хочеться - поряд щоб завжди був ти.
А ті очі, неначе краплиночки неба,
Сиплять в душу тепло, зігрівають її
Та витьохкують там про любов солов"ї
І не жити без них мені, як і без тебе.
Тоді дуже хочеться твого тепла,
До тебе пригорнусь цієї пори,
Відчую підтримку міцного плеча.
Так затишно-затишно стане мені,
Згадається літечка сонячний дощ,
У серці лунають кохання пісні
