Софія Афанасьєва
Я немов лишилася шкіри
І в мені не лишилось людини
Ти поринув в кишеню за крейдой,
А знайшов врешті решт револьвер
Намалюй ним на стінах узори
Не інтегрована.
Не зацікавлена.
Втратила зір.
Річ табуйована.
Швидкість згальмована.
Тело в мясо разрывает.
Все сильнее зуб скрипит.
Что от нас наш мозг скрывает?
Изнутри душа горит.
Все потребности закрыты.
Втомилась і хочу спати
Думки стискають кордони
Божевільних не наздогнати
Їм не знайомі закони
Вони прихильники волі
Мені мариться ім'я твоє
У іржавих тріщинах на магнітолі.
Дуже дивно, що в зорепаді
Відображається море.
Я осторожное и тихое «остаться».
Поправить одеяло, спрятать нож.
Я - вновь попытка в чем-то постараться.
Я стойкость в миг, когда по телу дрожь.
Я нежность и агония причала,