Ольга Анцибор
За что я люблю тебя?
А может всему вопреки,
Жить так тяжело, любя,
Как плыть посреди реки.
Боюсь в реке утонуть,
Любви безответной боюсь,
И горя боюсь хлебнуть,
Олександр Омельченко – ім’я це
Пам’ятає кожен, хто хоч раз
Цей поріг переступав, одначе,
Вже його немає серед нас.
Ми сумуєм і баян скучає,
Вже ніхто до рук його не брав,
Бо ніхто вже, мабуть, не заграє
Будь моїм, ну стань хоч не надовго,
Я ж тебе шалено так люблю,
Згадую життя своє і знову
На частини дві його ділю.
Першу, що без тебе в безнадії,
В смутку і журбі я прожила.
Другу – ти прийшов у мої мрії,
Тату, вставай, твоє свято сьогодні,
Грає оркестр і співають пісень,
День Перемоги – тріумф всенародний,
Зустрічей, спогадів, пам’яті день.
Йдуть ветерани рядами рідкими,
Їх усе менше і менше стає,
Жаль, що тебе вже немає між ними,
Як же хочеться відпочити,
Вранці вимкнути телефон
Хоч ненадовго зупинити
Нескінченний життя марафон.
Все біжу кудись, поспішаю
Наздогнати удачі мить,
Вже у мене снаги немає
Я так за тобою сумую,
Бо жити без тебе не вмію,
Я фото твоє поцілую,
Тебе ж цілувати не смію.
Лиш раз ти дозволив, коханий,
Вустами до тебе торкнутись,
В солодкім вечірнім тумані
Світ без тебе порожній,
Вкрилось хмарами небо,
Сонця промінь холодний
На землю летить.
Як навчитися жити,
Коханий, без тебе?
Душу туга проймає
І серце болить.
Кілометрів багато між нами лягає,
А між душами нашими злива рясна.
Серце плаче в розлуці, а біль не стихає,
Бо не прийде кохання квітуча весна.
Ні, не прийде весна, бо попереду осінь,
Чорнобривцями й листям багряним п’янить.
Але небо дарує нам сонячну просинь
Мудрість життєва і щастя кохання,
Радість від зустрічі, біль розставання,
Сльози вдови, сміх дитини малої,
Взимку сніги, первоцвіти весною.
Осінь бурштинами листя фарбує,
Літо веселками зір нам милує,
Дівчина сонце затьмарить красою,
Кохання палало, кохання горіло,
І душу самотню воно мені гріло.
Я в небо злітала на крилах прозорих,
Світив мені місяць, всміхалися зорі.
Я ніжність в очах твоїх бачила, любий.
Та раптом розлука, як чорная згуба,
Камінням упала, стрілою злетіла,
Знов лягає дорога
Від воріт, від порога,
Чи здолаю її, чи пройду?
Я піду, я поїду,
Відведу лиху біду,
Може щастя синочку знайду.
Вийду я в чисте поле,
Господи, я дякую тобі
За твоє святе благословення,
Дав мені ти сльози у журбі,
І кохання дав як одкровення.
Ти створив мене таку не схожу
На подруг моїх і на людей
Врівноважених як день погожий,
