Теді Ем
Ще одне літо швидко промайнуло:
прийшло – скінчилось – здали у архів.
Та тільки цього літа не відбулось
усе, чого я так хотів.
Війна триває, люди гинуть всюди.
Ракети із шахедами гудуть.
У Києві туман.
Ні слова, ні півслова
мені не говори –
все сказано давно.
В словах живе обман.
Сліди на піску –
про життя швидкоплинність.
Ось є – вже нема,
хоч не втрачена пильність.
А ще – про активності вплив
на пасивність.
Літній вечір у Києві –
тихо і тЕпло.
Їжачок по асфальту
біжить без понтів.
Цвіркунам
не сподобалась тиша
Час біжить, тікає, плине,
зупиняється –
кожен має відчуття своє.
Та яким би різним не здавався нам,
він як всесвіт чи як Бог –
він просто є.
На мурі Михайлівського монастиря
наразі немає порожнього місця –
світлини загиблих.
Від А і до Я.
Спочатку – десятки,
сьогодні – вже тисячі.
Поезія – застиглі у римах емоції.
Немає емоцій – не буде тоді
у віршах так само, як рейсу без лоції,
перлин із найбільшої глибини.
08.06.2024 р.
А життя потроху, неквапливо
розставляє всі крапки над «і».
Прийде час
і стане не важливо
чи синицю, чи інакше диво
ти колись тримав в своїй руці.
Вишні цвітуть – так гарно!
Білим вкриває землю.
Може чекати марно.
Може хотіти даремно.
Поруч тремтить береза,
Якщо ніс коту натерти,
не побачите ви смерті,
а якщо натерти ногу...
кіт не вирушить в дорогу.
Ось – усівся і сидить.
Не кульгає,
Якщо в людини є мета,
їй море по коліно.
І будуть сили і снага
проходити крізь стіни.
Є прибічники науки і прогресу,
для яких чи курка, чи яйце
вже не так важливі, як у пресу
своє власне вставити слівце.
Все про еволюцію відомо
дарвіністам малим і старим.
