Виктор Харламов
Я пам′ятаю мить чудову:
З′явилась ти., Господь, спаси...
Так швидкоплинно, знову й знову,
Як геній чистої краси.
З томління суму безнадійно
Наймолодша моя, з не юначих небес,
Ти й сьогодні вражаєш красою ланів,
Хлібодарів душею, перлина чудес,
Хоч знайома тобі й полоса... з полинів.
Ти, у серці моєму навічно, душі...
Я жив, лихі часи долав
Такі дні знав, пекельні дати!
Хлопчиною мене до лав
Війна благала, - у солдати,
У патріота вищий чин
На захист Батьківщини стати.
Я не верю случаю - удаче,
Знаю - кровь у пуль шальных в груди...
Мы бы встретились с Тобой! (?) - Иначе,
Не смогли бы: Крым, Донбасс... Суди!
Нас лихое Путина "застолье"
Шоколадниця, кофе .., є сьомга на грилі,
І готель ; все керується смаком бажань.
Є дівчата красиві., ще й виключно милі,
Звісно., хлопці й мужчини, вій трепетна рань.
Йдуть розмови, бентежать тіл трунки і очі..,
В любви все могут быть лишь в страсти тела?
Безумие оргазма горячей?
Она… — ничья, и ты совсем ничей:
Семью, в любви, свобода дать нам смела:
… «Ответственность, как пропасти в тумане,
Клад отыскал голодного крота –
Не видел крот, что золото у рта!
Он, любящий червей, жуков, личинок От ценности не принял и пылинок.
Зачем богатство вместо глаз?! Слепой,
О, Женщина, люблю и ненавижу,
Твоих причуд волшебную игру;
Кокетства ложь, улыбку! Я умру,
Без поцелуя твоего! К Парижу.,
Меня не тянет так, как в твой чертог
Де край завірюх, сніг, лють,
Де вітер... - біда...
Враз можна і не збагнуть:
Людина.... - бліда...
Почне тихо йти, немов,
Зірки прихильність мають, ні, - працюй.
Хоч титулів та почестей не знав...
Фортуна любить кращих, щастя буй
Не визнає лиш попіл від заграв.
Ось погляд сонця тишу визнає;
Круглый год, а может и квадратный,
Только это не даёт ответ,
Почему.., весне и лету вслед,
Прошло полвека с хвостиком уже,
А мы с тобой не стали ближе, знаю;
Те звёзды, что на первом этаже,
Скучая, нас оставили - снам, маю.
Мне ничего не надо от тебя,