Виктор Харламов
Мы жаждем радости в любви и страсти,
Слиянья тел, где в чувствах беспредел...
Необходимы "прелести" отчасти,
Любви дороже, тот.., кто не посмел
Уговорить, обманом лести подлой,
Не дай руке зимы свершить свой суд
И замыслы обезобразить лета:
Красу свою в любимейший сосуд
Ты, перелей, чтобы была согрета.
Себя в сокровище хранить своём,
Не закликай мене у правди гай -
Твою несправедливість взяти. Краще,
Ти, силу силою перемагай,
Щоб хитрість ранила, як лева паща.
Люби вже іншого, май власний зиск,
Любовь коварна, в ереси обмана,
Она свершает путь на небеса...
Неждана, Богом или чёртом дана,
Вершить способна слов ли чудеса...
Гріх себелюбства володіє? - Так,
Він володіє мною, - тілом, духом.
Немає зцілення гріхів на смак
У серці... Хай земля їм буде пухом.
Мені здається, квітне в нас біда,
Межова! - У каштанах та квітах;
Ти, навчаєш добру крізь літа...
Хлібороби твої в Заповітах,
Множать щастя Землі, що свята!
Межова... - неосяжна ланами,
Жінки всі інші для Уілла? - Ні!
Роздвоюватися у троянд двобої
Не можна.., не пасує все ж мені,
Хай збереже Христос... На аналої
Бажань багато, не врахуєш їх...
У ирисов плащей, жеманство орхидей,
Пионов забытьё, гадает на рассвет,
Когда распутству стрел, звёзд купидон «злодей»,
Подарит пламя вмиг., грядущих радуг бред…
Молитвенный восторг предвосхитил зарок,
Любив її як Божу щастя тінь.
ЇЇ, ти, маєш... в чому тут печалі.
Вона сьогодні кличе в "далечінь" -
У низькість від бажань жадану. Далі,
Не буду, втративши любові хист,
Слова, мечты и просто озорство,
Приходят в жизни рано очень, рано
Улыбки, слёзы, волшебства ество
Её сопровождают вечно, странно.
Поэзии великие пробелы,
«Видно, так заведено навіки,
Тридцять років… — краще, не спіши.,
Все сильніше спалені каліки,
Ми, життя шануєм… — у душі.
Мила, краща., вже мені під тридцять,
Знов роковини згадуєм Майдану,
Величного, спаплюженого вже
Зелеськими, що путіних в "чуже"
Їм.., кличуть - місто Київ..! Як... - в оману..?
