Виктор Харламов
"Бути, чи не бути?!" - загубились...
Все було, чого б іще бажати;
Боже, драма, чи звичайна милість,
Вийшли на останню путь розплати.
Так, за все не сплачено, до скону
Щоби ти, коханий мій, не забув мене,
Стану я калиною.., час нас не мине.
Стану гаєм в золоті, квіткою... так , враз,
Щоби ти, найкращий мій, в почуттях не згас.
Щоб у день й увечері ти нудьги знав шал,
Належати собі, моя любов,
В цей світ йдемо ми зовсім не навіки,
Готуючись до вічності... В журбі,
Чи в радощі, знаходим часу ліки..
Погіршуєм і вигляд, і красу -
Одна шестая часть с названьем кратким,
Ты, собираешь земли в нищету?!
Всегда ума палаты, взятки гладки,
Но всё же для народа даришь ту -
Жизнь, что богатым, часто, мрак неволи,
Щорічний злам цвітіння...- шарму криця:
З дерев, кипіння колір відліта,
- Зриває вітерець; фата ота,
Згубилась в акварелі; білолиця...
- Пора прекрасна полум'ям небес
У Пушкина свои расклады есть:
В "Чем меньше женщину мы..." знаем, знали
(- Учить Онегина., считал за честь...)
Любовью удивим Её.? - Едва ли...
За сотни тысяч лет у страсти раж
О Победе говорят с молитвой
Чтобы не было других побед,
Чтоб Блокадный Ленинград слыл битвой
Банды Сталина не тет - а - тет...
Чтоб не величали Отчей драку,
Сніги мело, земля в імлі, віхоли крила,
Свіча горіла на столі свіча горіла,
Як літо вабить полум"ям мошку до виру,
Пороша грілась забуттям у вікон щиро.
Малює заметіль на склі сріблясті стріли:
Той, що підняв на друзів меч,
Господньоі все ж вартий кари...
Життя його не варте плеч
Нема повернення кохання юності
коханих, що були немає, ні...
Є дублікати... -
з хатинку чуйності,
де ви любилися... мов повесні.
Не вкради себе, думку безкарну.
Хочуть вкрасти щось гарне; морока:
Миті любощів, сенс їх, лжу гарну..,
Грім, грозу... Все ж банальність жорстока.
Від любові залежить все, звично,
Не гарно знаменитим бути,
Бо не здіймають нас увись:
Архів зів"ялий, атрибути,
Що з рукописами десь зрослись.
Знай творчості самовіддачу,