Виктор Харламов
Був квиток до станції
"Перша любов"...
Несподівано узяв
його.,
Жартома.,
Без розмов.
"Русский папа.
Извините, если с ошибками, записывала со слов...
Мой папа большой и сильный, и ещё у него автомат.
Знаю: "... сердцу, ведь, не прикажешь.",
- Говорят так и здесь и там;
Я тебя не узнаю дажешь,
Не приникну к твоим устам.
Ненавидеть, любить и только.?
От множества костров цветастых,
Шальная осень потеплела;
Едва дыша, колдунья дела,
Годуйте віршованість слова,
Життя вже вбивають з Кремля,
Там де Царичанка без крова,
Дій захисту хтивого "зе-ь -я..."
Належати собі, моя любов,
В цей світ йдемо ми зовсім не навіки,
Готуючись до вічності... В журбі,
Чи в радощі, знаходим часу ліки..
Погіршуєм і вигляд, і красу -
Десятки раз за сутки, по твоим,
Проспектам, улочкам пройду, проеду
И снова я веду с тобой беседу,
Мой Днепр - красавец... Всеми Ты, любим!
Твои мосты мой Днепр, что руки друга,
Ежечасно и ежеминутно
Мыслей стаи летят и летят;
Словно пули, в меня и попутно,
Предваряют стих - Господа яд.
Наше робкое, резкое - реже,
Він знає все чує, баче, має
Великий хист до творчості, добра...
Ніхто його не бачив, рідний крає,
Де ти сховав цю велич наче бра...
Все що було колись в коханні, що було,
Любові пам'ять зберегла що знане…
Те потаємне, що в душі не в'яне,
Бо пам'ять — дзеркало, — мрій з діамантів скло.
На Троицу созрело всё к столу:
Икра из кабачков и та поспела
Для бланшировки.., золотого дела
Диеты, что снискала "радость" злу.
Гадания и судьбы, впопыхах,
Кривава осінь пожовтіла.., вмить,
Чорніше чорної зневаги стала...
Що трапилось..? - Душа її болить,
Терпець урвався, лиха йде навала.
Ой лишенько, дзеркала з кришталю
