Виктор Харламов
Любив її як Божу щастя тінь.
ЇЇ, ти, маєш... в чому тут печалі.
Вона сьогодні кличе в "далечінь" -
У низькість від бажань жадану. Далі,
Не буду, втративши любові хист,
Всіх, хто читає ще мої рядки,
Хто разом з Україною страждає...
Хто любить та кохав, не за плітки...
Хто совість, сердце, марно всеж не лає.
В ракетному ревінні від Кремля,
Меч из шеффилдской стали,
Золотом рукоять...
Может быть не видали,
Так взгляните, чтоб знать.
Из шедевров эпохи,
Ви під зойк ракетний...
Тільки й бачим сльози Гойї,
трунку щем шляшетний...
Не повернеться ніколи
те що зе пробякав,
бо Тарас з Степаном,
Ведут к любовнику, к любовнице ,
Поделать ничего не может Бог...
Грех запретив , сам на околице ,
В греховном нетерпении продрог .
Фантазии ! Как мощно взяли в плен
Марнотратство живе у красі,
Так, на позики здатне, як ти.
Світ щедрот зневажають усі
Скнари. Кращої прагнем мети.
В копійчані дрібниці лихвар,
Вновь избранный, за 20 с лишним, часа,
- Решился с строк суфлёра всем прочесть,
"Кто виноват? ! - Таджик с Зеленским, масса
- Бандеровцев страны спасавших месть.
Была ли месть и чья, не верят в горе
До Эры нашей в Каменном ли веке,
Свой Крест несли растения Христа;
Лечить и радовать в эмоций Мекке,
Призвание капустного листа…
Да, крестоцветные от грёз Линнея.,
Вишневе, на сиропі полум'я,
Кипить ж бо потайки у трунку над меди...
Не у жовтневому, - барвисте сил ім'я,
Не назване нюансами, зажди...
Тіл млості перемога весняна,
Стройна как солнца луч! Не по годам
Нежна и удивительно красива,
Она придумала: себя отдам
Читая все стихи, в любое время,
Но не зимой, когда белеет чист,
Не замысел, а просто чистый лист,
Сложнее... Резвое снежинок племя
Не ходи до нього... біда,
так говорять і в іншу днину.
Бо дороги до твого "да",
звуть, якщо і в заметах гину.
Я природу благаю, як вчинок,
