Сонет 15
П’є спрагло сонце вранішній туман,
Вчорашнє ще з зорею догоріло…
Не зцілить день новий глибоких ран,
Мороз не забере, що наболіло…
Лишилось стерня, де колись був лан,
Де мак червоний цвів й пшениця спіла…
Востаннє бачив твій дівочий стан,
Коли журавкою ти ввись злетіла…
Я не забуду блиск твоїх очей,
У світлі місячнім серед алей…
Надії не осушиться джерельце…
Я пронесу кохання крізь віки…
Чекатиму й лічитиму зірки…
Поки не перестане биться серце…