Юрий Гундарев
Навіть у такий Світлий день хтось натискає на кнопку запуску ракет-вбивць…
Нічого святого!
Благовіщення Святої Діви:
до церков ідуть дідусі,
до шкіл і садків - діти,
Зруйновано. Знищено. Вбито.
Лиш сум, наче тінь, біля тебе…
Як вірити вже? Як любити?
Чи чує нас хтось там, на небі?
І вмить припиняє дебати
хлопчик-кульбабка з телеекрану:
Зорі, як срібне намисто,
що випромінюють магічну красу,
тихо стікають на місто,
що майже відійшло до сну, -
на вулиці, площі й сквери,
на візерунки карнизів,
Мене на площу привели для страти,
я ледь дійшов з розбитими ногами…
У вічі пильно подивився кату,
і відповідь отримав батогами.
Навколо раптом все зареготало,
Сирена…
Спускайся до сховища!
На кухні - термос із кавою,
візьми для душі Андруховича
чи, може, Акутагаву…
А я нагорі залишусь,
Памяти Стефана Турчака
Киевский оперный –
Рубенсова картина:
Мех соболиный
и бриллиантов блики,
Падали солдаты, как скошенные цветы.
Падали горькие материнские слёзы.
Падали, словно несбывшиеся мечты,
в красном небе чёрные звёзды...
Мы засыпали под стоны сирены,
в сердце бился пульс новостей,
Опубликовано в интернет-журнале «Чайка» (США)
28 мая 2023 года
1.
Війна вбиває.
Власне, за дуже великим рахунком,
чи, як кажуть сьогодні, за гамбурзьким,
не варто валізи збирати хутко
і пхатися кудись на Багами.
Чи дертися по кар‘єрній драбині,
опановуючи технологію підстав та інтриг
Мовчання - це вир ненароджених слів,
що б‘ються під серцем щомиті -
і вдень наяву, і вночі уві сні,
а потім вмирають, як квіти…
А взагалі, чи комусь потрібен
У мене була кішка,
і звали її Мона.
Лягала до мене у ліжко -
під килим ховалась від грому.
У неї були очі,
наче якісь світлофори:
Він грає на фортепіано,
а кішка поруч, наче панна.
Тож уявляє, що він Ріхтер,
що має полум‘ям горіти…
Вона не вірить, що він Ріхтер:
про що тут, пане, говорити?