Oleksander Dowbak
Вже чути як в зимові, здавалось непробудні, сни
Тихеньким дзюркотінням юнь весни
Просочується, щоб згодом перейти у гамір літа!
А там і осінь не мине. Ошатна. Стигла. Світла.
І птахи перелітні
Подадуть сумні свої нам голоси.
Плелась павутина
в темнім кутку в комірчині
і не знати, коли врешті спочине,
і по якій причині,
той плетільник. Розправить спину…
а довкола була неприглядна картина:
З сексу і кави
почався ранок. А з ранку почалась зима.
Пізніше розбіглись по щоденним справам.
Сам, і Сама.
Пам’ятай: має перевагу перешкода справа,
Не ведись на обман!
Попри галасливі сурми та гучні барабани
Очевидне все більш стає явним:
У пана Бога на нас доволі скромні плани,
І у винограднику Явне
Наша лоза не сама родюча
І виноград з вином не надто смачні,
Час розправляється з нами по черзі,
Немов найманий вбивця.
один за одним. Стрілок тонкі стержні
багнетами
проштрикують нас наскрізь. Поза тим
він не кровопивця,
Дощ невгамовний ніяк не знаходить місця собі,
Вештається вулицями міста доволі нервово.
Досі не змовкне. Він там ще з ночі, а вже обід,
Знехтували б ним, та він - необхідна передумова
Готували далекобоям на дорогу напій,
Зашипіла кавоварка-мока,
Сирота–байстрюк засинав під колискові повій
І снилось йому як він долає печерного смока
Ой, вітре-брате, повій, повій!
Принеси мені запахи рідного дому, який зіницею ока
Долі обранцями
не народжуються, ними стають.
Їх мрії – це всі їх пожитки.
Покличуть багатьох, та мало оберуть.
Спочатку запишуть новобранцями
Голять, форму дають
Я можу перев’язати твої рани тільки добрим словом,
Та й то sotto voce*.
А воно, буває, випурхне і не зловиш!
І чкурне собі в теплі краї в кращі умови
Охоче.
А хтось стверджуватиме, що й не бачив ніколи його в очі!
Не знаю, як там у вас, а у Львові знову
тихо падає дощ;
На гнізда птахів, на крони дерев,
Крокує черговою зі своїх прощ,
дріботить бруком сквериків і площ,
а доля бере
До нас, в таку далеку тмуторокань,
Давно вже не зазирав поштар. Не через втому
Чи зайнятість. У нас немає нарікань:
Ніхто нам не пише на нашу адресу і номер.
В довіднику ми прописані, поглянь,
дрібним шрифтом, кілька слів в останньому томі!
Ми тратимо ночі в безсонні на старості літ -
і це не примхи старечі, не звички, не вік.
Не одержимість. Хоча, чому б ні?
Ми - на сторожі, ми все ще на війні,
Що триває незримо.
Попри зливи і грози ми ще при пам’яті та здоровім глузді.