Татьяна Юзленко
Душа очікує весни
Після зимових заметілей
І сняться нам казкові сни
Про теплі дні, щасливі мрії.
Навколо звуки чарівні:
Біжать струмки, хлюпочуть ріки
В Казахстані, в Астані,
Свято відзначають
Вісім сотень літ уже
Полководця знають!
Ось Бейбарс - дитя степів,
Вкрадений війною,
Цілий день я сумувала,
Бо залишилась одна.
Тато й мама на роботі,
А я тут сиджу сама...
За віконцем страшна злива
Грім гуркоче, в бубни б'є
Сиві тумани міста огортають,
Осінь крокує по нашій землі.
Птахи у вирій давно відлітають,
Тихо щезають у білій імлі.
Шелестом ніжним нас ліс зустрічає,
Тихо листочки додолу летять.
Зима взяла мене в свої обійми,
Заколисали віхоли, немов мале дитя.
Вуаллю з інію, мереживом,
Вся постать загорнулась в забуття.
Поклавши голову на плечі заметілям,
Я у мами рання пташка
З сонцем прокидаюсь,
До роботи на леваді
Залюбки збираюсь.
Там морквицю прополола,
Весна сплела вінок із квітів
Перлини-роси розлила,
Туманами вночі м’якими
Вона над річкою лягла.
П’янкі духмяні аромати
Розносять вітри навкруги
А в Дубосарах знов ідуть дощі,-
Полощуть вітам золотаві коси.
Течуть потоки брудної води,
Нагадуючи нам про нову осінь.
Похмуре небо... Хмари в нім снують,
Скидаючи на місто буйні роси,
У ярочку біля лісу
Річка протікала,
А під дубом, під крислатим
Зайці проживали.
Раз зайчиха навесні
Повіяв вітер по діброві,
Сніжинки з неба вже летять,
І ми чекаємо сьогодні
Чарівних новорічних свят.
Ми сподіваємось на чудо,