Steev Kurts
Ти спрагла знов моя Пальміро
Твої піски знов моляться на дощ ,
Ще дивом твоє серце не згоріло ,
Не вмерло в сяйві вбогому зірок .
Я повернусь до тебе на весні
Не гріли спалені в печі листи ,
слова не гріли - в них не ма потреби.
Холодні пальці в згарищі війни
пекли картоплю на Святу вечерю .
Допоки знов не грянув бій ,
Прощай моя неправильна любов ,
чи може правильну людину
не правильно я полюбила
і так неправильно і відпущу .
Чи утечу – розправлю крила,
у натовп може , може в небеса :
На Кавказьких горах , що не мають краю
стогне , кричить Прометей ,
за що він старждає ?
дужеє тіло до гори прикуте ,
на розтерзання дощам , завірюхам .
на розтерзання орлу гірському ,
Дух неспокійний на ніч пє вино .
під касами закритими вокзалів .
А світлом флоресцентих ламп
його поваблять нові траси .
І докінчивши вкотре той бокал ,
Продала душу за візит у рай ,
та небеса чомусь не взяли плати
і на обочині світів тепер сама ,
ані шляху вперед , ані на зад вертати .
Посеред темряви й даличини зірок
Камо грядеш , сутулий пяний ,
куди ідеш на сонця схід ?
чергова ніч лишилася за плечами
незмінним тягарем жалів .
розбитий ніс і горб образи
Зі ста доріг – я виберу твою
і в двері я ввійду , що ти входила
без крил я зможу ,я з лечу
й зостанусь там , де ти лишилась.
Я тінню , привидом твоїм
Колись давно закінчиться війна
колись і хтось повернеться додому
на дійтей обійстя спалене до тла
могилу вирити пророку .
у заростях тернових цвинтарях
А що душа ? Душа – переболить
Минулим.Вами. І собою
Її гоїти - не спішіть
вона безсмертна ,не боїться болю .
І не лякають прожиті роки ,
тим забуттям в яке упали
Говорять гори тишиною ,
мовчанням нашим дахають вітри
і на д проваллям , з бистрою водою
тремтять , в минуле , зведені мости .
Ну що ж ти знав , що я тебе любила
Ну що ж …. Знання то дар – бери
Я поділившись зовсім не збідніла
Та от чи став багатший ти ?
Я ще знайду таких – всезнаних