Olha Lypneva
Час розкидати каміння й збирати каміння…
Я ж складаю його у кишені.
Камінням наповнилось тіло моє,
Наповнились мої легені.
Я збираю його і складаю його
Ще і ще у свої портфелі.
Розділи зі мною тривогу
Давай сядемо поруч в підвалі
І помріємо про перемогу
Уявімо її в деталях
Як підемо між львівських замків
Через тебе всередині свище вітер,
Бо там такі дзюри, що так просто не залатати.
І мені напевно не стане літер,
Тож я не знаю як про все розказати.
Що ти прийшов і поселився прямо під шкіру,
не підливай масла в вогонь,
я ж тільки його потушила.
не чіпай іскрами своїх долонь
моє ще розпечене тіло.
і руки мої холодні
Всі вершини їй підкорялись
І скорялись ув ноги їй.
«Подолаю й всі ті, що зостались,
Це вгамує мій внутрішній біль».
Їй з дитинства казали: «Сильна!