Олена Красьоха
Я хочу бути свічкою - щоб яскраво осявати твій шлях.
Я хочу бути нічкою - щоб бути разом в солодких снах.
А ще водою джерельною - якої жадають спраглі уста,
А також храмом святим - де буде лиш щирість і чистота.
***
Ти саксофона голосом казав мені: "Прости",
Та я немала сил цю музику дощу нести.
Губилися слова, а з ними й ноти,
Весь світ був проти мене, і Ти був проти.
На трон сідає королева вже - зима,
Та холоду в душі моїй нема.
Яскраве сонце в ній, що світить з висоти,
І кожен промінець любові в ньому - Ти.
У кожного свої сходиночки любові,
У когось вони липові, а в іншого дубові.
Хтось піднімається по них в червоних чобітках,
А хтось збігає вниз в дірявих тапочках.
У когось аж до старості сердечка в унісон все б’ються,
Твої очі – волошки,
В них печалі є трошки.
Вони вмиті дощами,
В них тепло є від мами.
Твої очі – це свято,
Я покохала, я пір´їнкою літала,
Такого щастя досі я не знала.
Я прокидалась сонцем, я світила.
В мені з´явився дух й велика сила.
Порвала греблю я і вийшла з берегів,
Яка вона ця жінка, що одягла фату і біле плаття?
Вона прекрасна й ніжна, як у озері латаття,
А також чиста й свіжа, як джерело гірське,
Та неповторна й загадкова, як корали, що їх ховає дно морське.
Вона – це пташка, у якої з щастя крила,
Я збудувала замок із рожевих мрій.
У нім живе король, але – не мій.
У нього добра королева є,
На жаль, ім'я у неї не моє.
У королівстві завжди свято, радість, сміх,
Вже якось журливо всміхаються квіти,
Й до землі матусі нахиляють віти.
Їм на плечі осінь кожушок кидає,
Холодів й морозів природа чекає.
Щоб не змерзли ніжки й туфельки одіти,
Я випробувана і обцілована бідою,
Та розсипається усе як поруч я з Тобою.
Я у стихії цій є бажана й своя,
Тут лише море, чайки, Ти і я.
Ти — корабель, а я Твої — вітрила,
У вікна осені заглядає зима,
І осінь відкриває їх, бо виходу нема.
Їй треба встигнути все передати, а зимі − прийняти,
Й ще кілька днів вона своє останнє танго буде танцювати.
Обнімуться тут скрипка й саксофон,
Так нині гірко плакала зима,
Ти був найкращим, я тепер одна.
Я пробивалася, як квіточка крізь сніг,
Бо Ти любив мій щирий й непідробний сміх.
Тепер у Тебе появилася вона,