Олена Красьоха
Не раз я думаю, чому Бог дав саме мені?
Самотність й насичені ще кольорами дні.
Дав очі, щоб я бачила красу ще світу,
Й велику душу сонцем обігріту.
Напевно, зрозумів, що вмію я кохати,
Я сховаю горе у горах,
У Твоїх, у моїх, в нічиїх.
Народити, щоб радість і сміх.
Я схиляюсь душею до квітів,
Машини, мужчини... Й кінця їм нема,
Мене запитали: « Чому ж ти одна?»
Бо я не потраплю ніяк в колію:
Всі люблять машини, я ж – душу люблю.
***
Ти пахнеш мужністю і силою й добром,
Ти пахнеш радістю і світлом і теплом.
Ти пахнеш мамою і пахнеш татом,
Ти пахнеш буднями і пахнеш святом.
Ти пахнеш правдою, що щира до кінця,
А що Оленка, а їй хіба щось треба?
Світило б сонце і безхмарне було б небо.
Щоб не було війни, й не гинули солдати,
Щоб мир був в Україні, й не плакала, щоб мати.
У кожного у нас від Бога є свій дар,
Він навіть осені і фарби й пензля дав.
Її картини хоч на виставку неси,
В них світ незайманої й незбагненної краси.
Від них Ти потрапляєш у тенета раю,
Недільна музика змішалася з дощем,
А душу лоскотав глибокий щем.
Згадалася домівка у селі і босоногі діти,
І рідні мама й тато, і дворик наш і квіти.
Й машини, що ганяли воду в калюжах,
Ти – поцілунок літніх, сонячних і теплих днів,
Це Ти мене у легке плаття радості одів.
В мені тепер яскравими вогнями свято сяє,
Ти – океан безмежний, що хвилями любові ніжно огортає.
Ти – дощ живильний і вітру свіжа прохолода,
Ти у моє життя прийшов як перший сніг,
І викликав захоплення, що виникає у дітей усіх.
Мене заполонила твоя і свіжість, й чистота,
Хоч господинею на святі була ще осінь золота.
На жаль, коротким диво - щастя це було,
Я знову наступила на граблі кохання,
Мені вже не смайкує сон ні звечора, ні зрання.
В думках лиш Ти - мій чарівний Магніт,
Ти в різнобарвні кольори розфарбував мій сірий світ.
Відчула сонце я і вітер, і природу,
Я обтанцьовую Любов,
Як наречена всіх своїх дівчат.
Я Богу дякую і їй,
Що додали в моє життя чимало свят.
Так хочеться почати все із чистого листка,
І не розграфленого, і без ліній,
На ньому щоб були – лиш ти і я,
А навколо зима й сріблястий дивний іній.
І тут на холоді – душа відчула, що це ти –
