Олена Красьоха
Сторінка перегорнута і світло вже нове,
Любов – любов-цариця - до мене ніжно йде.
Вона у квітах-травах, з усміхненим лицем,
Вона ще сонце ясне зі свіжим вітерцем.
В ній гама теплих, щирих і добрих кольорів,
Самотність має певні переваги,
Ти забуваєш раптом за розваги,
І поринаєш в пелену спокою...
А у думках – змінити щось?
У відповідь – залишитись такою.
Моя любов у клітці, а я німа,
І права говорить про неї у мене нема.
Бо тут вже прокурор, а тут суддя,
Й на кожне слово є закон і є стаття.
Тоді про неї намалюю я картину вам,
Життя – годинник, а ми з тобою – дві звичайні стрілки,
Життя – квітуче дерево, а ми одне на одного подібні гілки.
Ми ходимо по колу, щоб потім доторкнутися колись,
Або ж чекаєм вітру, щоб ми міцно обнялись.
Життя – це гра, й ми хочемо щоб знову повезло,
Ви залишились, Мамо, в квітах, в зелених травах,
Світлих ранках, вечірніх загравах,
На подвір'ї і в хаті, і в криниці води,
В кожній добрій хвилині, де немає журби,
В яблуневому цвіті і в багатих плодах,
В білокорих берізках й золотистих житах,
Плаче небо в розпачі думок,
Стеле осінь золотий свій килимок.
Накивати п’ятами хоче тепло,
Що у душу літом залягло.
Хочеться закрити усі двері і віконця,
Для вас це казкою і дивом здасться,
Та на життя стежині я зустріла Щастя.
Ви запитаєте: " Яке ж воно?"
Я відповім, що тихе, ніжне і п'янке, немов вино.
Воно прекрасне - як в польоті птах,
Я обтанцьовую Любов,
Як наречена всіх своїх дівчат.
Я Богу дякую і їй,
Що додали в моє життя чимало свят.
« Все добре, тільки на Твоєму
лиці замало Світла та Сонця...
Я на згарищі Любові,
На крутих виточках Долі.
Я в лахміттях і пуста,
А що Оленка, а їй хіба щось треба?
Світило б сонце і безхмарне було б небо.
Щоб не було війни, й не гинули солдати,
Щоб мир був в Україні, й не плакала, щоб мати.
А я потрапила у вир любові,
І сняться сни мені медові і казкові.
Ти - порч, і Ти будеш, і Ти є,
В мені навіки Ти, так Бог людей у долю нам дає.
Оголене тіло, та і душа вся гола,
Люблю! – кричу лише тобі,
А враження, що чують всі довкола.
Люблю! – кричу лише тобі.
Не чуєш ти – лиш чують всі довкола.