Олена Красьоха
І мліє, і тріпоче, і болить моє серденько,
Хоче так до Твого.
Візьми його і пригорни,
Воно так хоче теплоти й спокою.
В думках з Тобою завжди я,
Ми поки любимо і солодко спимо,
Війна вже стукає до кожного в вікно.
Вже ненаситна зазирає хто наступний й кого брати,
Із тих кого так довго пестила й обігрівала мати.
Для мирного життя й щоб сіяти хліба,
Любов – це радісною пташкою злетіти ввись,
А потім водоспадом щастя впасти вниз,
Вселити в душу райдуги всі кольори,
Весною бути навіть і осінньої пори.
Джерельцем стати, що пробилося в пустелі,
Я побіжу під краплі літнього дощу,
Я митим душу, я за образи увесь світ прощу.
Забуду всі тривоги, й помчу в поля,
Я дихатим, радітим, як дочекалась після засухи - дощу ще Матінка-земля.
Насіюсь квітами у травах, у лугах,
А я потрапила у вир любові,
І сняться сни мені медові і казкові.
Ти - порч, і Ти будеш, і Ти є,
В мені навіки Ти, так Бог людей у долю нам дає.
Не раз я думаю, чому Бог дав саме мені?
Самотність й насичені ще кольорами дні.
Дав очі, щоб я бачила красу ще світу,
Й велику душу сонцем обігріту.
Напевно, зрозумів, що вмію я кохати,
Наші погляди торкнулися, як чайка крилами води,
Здобич вирвалась, в душі залишились сліди.
Наші погляди зустрілись тихо, як пробігла лань,
Нам не бути разом – незалежно від твоїх й моїх бажань.
Наші погляди віддзеркалюють нашу суть,
Жінка – це квітка в різнобарвних кольорах,
Жінка – це радість і сонце, що купається в її очах,
Жінка – це оберіг для чоловіка і дітей,
Жінка – це неповторної краси музей.
Жінка – це весна бурхлива, що виходить з берегів,
Я насіюся Айстрами у Твоєму саду,
Неземною красою в Твоє серце ввійду.
Доторкатимся сонцем до Твоєї душі,
Щоб лиш в щасті й добрі були Твої дні.
Зацілую джерельцем Твої ніжні вуста,
Сьогодні осінь світиться як люди всі на Пасху,
Бо має на два дні ще Божу ласку.
Тепла побільше дати всім і віри,
Щоб душі наші були чисті й не черствіли.
Щоб не лякали нас ні дні останні, ні негода,
Я маленька піщинка на березі моря,
І ніяк не розгледить мене моя доля.
Нас багато, самотніх, красивих, простих,
Та потрапити в море кохання щастить лише деяким з них.
Але смак до життя я усе ж не втрачаю,
Ти у моє життя прийшов як справжнє літо,
Щоб душу втомлену мою теплом зігріти.
Ти рясно ще скропив мене дощем любові й доброти,
Щоб легше по стежиночці життя мені було іти.
Я як синичка із долонь Твоїх клювала крихти щастя,
За це Тобі помножиться та у віках воздасться.