Ігор Шевчук
Узяв з собою він лебідку білотілу —
Листочок білий...
О як палав! він крила їй вправляв
І як моливсь —
десь в собі не бував
Падають маски — і кожен собою стає.
Падають зноски — і верба зігнутись не хоче.
Падають зорі! — з душі світло дибки встає —
В небі зійшли Твої Очі.
Всевидіння блаженство – центр
Поема
І вигнані в ліси, в пустелі, в гори –
мислителі, поети-мудреці.
А птиця любові і в’ється й блага:
«Розкриймось! Летімо!
Здіймаймось!
* * *
Сонце! Отчий
октоїх!
квіти — янголи твої
свіжі янголи між нами
