Ірина Хутко
Любистку мій! Ти висіяний з сонця!
І дотики твої обпалюють пісок.
Ніжнопісенний дощ - хтось стукав у віконце.
Це ти? Це ти. Напоюєш бузок.
Ти всі стихії! Дощ і грім, і урагани!
Не шукай в нічному полі вітру,
Він уже давно о цій порі стиха.
Не чекай любові звідтам,
Де її уже давно нема.
Не питай в людей про щастя,
Люди брешуть… та дарма! –
Торкалося літо промінням землі
І зм’яклі від сонця дороги стелились.
Я набудусь в думках у тій стороні,
Де залишилось серце й рідні очі лишились.
Гойдала хвиля солона думок кораблі
І якір ніде я не міг опустити.
"Іn vino veritas" - так римляни казали,
Що значить "істина в вині".
О, всі філософи, і мудреці, і дидаскали
Мабуть, не знали - істина в мені!
Казав Шекспір: "Життя театр!"-
Навчитися б слухати час,
Може, він нам каже зупинитись?
А може, він давно уже за нас
Перестав увечері молитись.