Poems by Марія Тіллó (Абрамович)

Марія Тіллó (Абрамович)

МАРІЯ ТІЛЛÓ (АБРАМОВИЧ) (1977–2006) Народилася у м. Коростишів (Житомирська область). Дитячі роки пройшли у Кам’янці-Подільському. У Чернівцях закінчила 35 школу (нині 2 гімназія), філфак ЧНУ та аспірантуру; отримала науковий ступінь кандидата филологічних наук. Борючись із тяжкою, невблаганною хворобою, викладала українську мову, релігієзнавство та культурологію в Чернівецькому торговельно-економічному інституті, виступивши автором та співавтором кількох відомих в Україні підручників та навчальних посібників, виданих у Києві та Чернівцях. Автор поетичних збірок «Я» (Чернівці, 1998), «Alter ego» (Чернівці, 1999), «Терция» (К., 2005), «Лірика» (К., 2006) та «Твори» (К., 2017). Спершу писала російською мовою, як багато хто в ті роки, але в незалежній України органічно перейшла на українську, бо перейнялася національною ідеєю. Достатньо часто публікувалася в чернівецьких і київських журналах та газетах. Її поезія піднесена над усім побутовим і сповнена християнсько-філософського пафосу пошуку Бога й сенсу життя. Писала вірші виключно по натхненню, впевнено й без правок, казала, що їй вони «продиктовані». Ця підбірка репрезентує творчість Марії Тілло – від опусу 15-річної дівчини до загадкових прозрінь, записаних впевненою, але вже й тремтячою рукою…

All Poems Original Poems Translations

« ‹

…

3 4 5 6 7 8 9 10 11

…

› »

НАБЛЮДЕНИЯ

И взгляд невидящий в скользящей тишине,

И свежескошенные звуки дождевые,

И мой рассудок, заблудившийся в вине,

И в прошлом — мертвые; по прозвищу «живые».

И незначительно тревожный аромат

Горящей пламенем цветным листвы осенней,

И умирающий и беззащитный сад

Объятых ужасом предчувствия растений.

И растревоженная маска красоты

Так безобразна, словно день сменился ночью.

И, взявшись за руки, танцуют Ты – Не Ты.

И знак вопроса заменяет многоточье.

Что было рядом – растворилось в бездне сна,

Умчалось в даль, седлая ветер сладострастно.

Что значит Осень? – Омертвевшая весна.

В стекло стучит бесстрастный дождь однообразный.

Ушедший в прошлое забудет о теперь.

И слепо в никуда он тянет дверь.

1997

Марія Тіллó (Абрамович)

Дивився сузір’ям в очі

Дивився сузір’ям в очі:

Вони, сумні та далекі,

Ховались у скронях ночі.

А поруч летів лелека.

Він ніс дитину заграви:

Вона стискала долоні.

Вона шукала забави

В паланні Армагедону.

1999

by Марія Тіллó (Абрамович)

Я не умею слушать тишину

Я не умею слушать тишину -

В ней слишком много страшного начала.

И ощущать, что Время замолчало

Мне боязно. И я часы кляну.

Остановились стрелки. Циферблат –

Игрушка цифр. И маятник тяжелый

Застыл и замолчал, как мальчик голый

В стеснении. И нет пути назад.

18.12.98

Марія Тіллó (Абрамович)

ВЕСНА

Чи відчуваєш шелести весни?

Коти собі шепочуться дахами.

Серед руїни сніжної стіни

Дорогу вкрито вогкими слідами.

Вона тьмяна, і вся із плям брудних,

І топчуть тротуар похмурі люди.

Та промінь сонця серед хмар густих

Сховався. Спалахнув. І вже усюди

Раптовий виблиск, світлий та живий.

І наче запалала та грязюка.

А в небесах, крізь подих вітровий,

Ясних зірок народжується злука.

24.03.04

Марія Тіллó (Абрамович)

Спешащий шепот вянущей листвы

Спешащий шепот вянущей листвы.

Еще не осень, но уже не лето.

Уходит время – жизнь уходит следом,

И обращенье «ты» сменяет «вы».

Все тяжелей улыбка, глуше смех.

Все меньше слов, в косу стихов сплетенных;

Все меньше песен, только что рожденных.

И ощущенье: я – один из всех.

Но есть пока желание писать,

Желанье видеть, слышать, вновь рождаться,

Уметь среди людей не растворяться,

И жажду жить на плаху не бросать.

20.08.97

Марія Тіллó (Абрамович)

Я хочу летіти, співати, тремтіти.

Я хочу відчути лоскітливу ніч.

Я хочу весь світ, все життя зрозуміти,

Зустрівшись зі щастям своїм віч-на-віч.

Нехай усміхнеться, радіючи, небо,

Засяє повітря щасливим дощем,

І сонце розбудить. Бо так воно треба!

І місяць заграє в саду за кущем.

А я посміхнуся, побачивши диво –

Всі люблять, щасливі, і всім все одно,

Хто є ти і звідки. І тільки бурхливо

Втопилося горе, пірнувши на дно.

25.05.93

by Марія Тіллó (Абрамович)

Пастуший посох да свирель

Да темный клок ветвей еловых,

В стогу – игольная постель.

Звон голосов многоголовых

Пейзажей занятой земли.

Беззлобный ветер, дождь бегущий.

И насекомых короли.

И день, по-своему поющий…

04.06.98

Марія Тіллó (Абрамович)

ОРЕХ

И раздавить его покров,

И так, залезши в середину,

Сжав в кулаке рябую спину,

Сосать ореховую кровь.

Потом коричневой рукой

Нарушить слой тончайшей шкурки;

Ядро лишилось пестрой куртки

Орех утратил свой покой.

И в белоснежный аромат

Вонзить стареющие зубы;

Как дверь, сомкнуть над ними губы,

И спрятать в веки томный взгляд.

01.08.95

by Марія Тіллó (Абрамович)

Скоп

Смотрит

Как Микро

Как Теле

Или

Калейдо

Он тоже

Смотрит

Вращая

Узоры

Стекла

17.07.97 (ночь)

Марія Тіллó (Абрамович)

И ТОЛЬКО…

Но даже солнце гасит ночь.

И день, такой смешной и глупый,

Не может солнышку помочь.

И вечер поджимает губы.

И снова – хор беззвучных звезд,

Недоумение во мраке,

И кто-то страстно строит мост,

Стараясь выползти из драки,

Где нет ни духа, ни лица -

Ночь поглотила очертанья.

И только – тени без конца.

И только – время без названья.

20.10.98

Марія Тіллó (Абрамович)

ІНТЕРВАЛИ

Розбещені звуки біжать, як мелодія духу,

Як спалахи сонця у мороці темного дня.

Але в тому співі скривавлена, стомлена туга

З якоїсь нагоди шукає Пегаса-коня.

Той пошук біжить, як приховані кроки дитини,

Жбурляє у вітер каміння насурмлених хмар.

То – спів, у якому немає для часу провини,

А є порожнеча й «ніщо» безтурботних примар.

Розплющений сніг загорнувся в калюжу.

І райдуга, начебто чорна дуга,

Згубила всі фарби. І блискавка тужить,

Бо демон затиснув в руці батога.

І сум, наче сумнів, нівечить проміння,

І губиться сонце в димόвому дні.

Й мороз під ногами хрумтить, як насіння,

І топиться погляд в п’янкому вині.

Зима розгорнула країни німого тремтіння,

Взяла в кучугури всі звуки. І тільки луна

Колишнього сяйва співає, бо небо ще синє,

І що незабаром нас знову зігріє весна.

23.11.1999

by Марія Тіллó (Абрамович)

Сцепились осень и зима

Сцепились осень и зима:

То снег, то ледяные капли…

Казалось, мир сошел с ума:

По небу ангел тянет грабли,

Сжимая тучи в черный ком.

Дыханье рвет холодный воздух.

А где-то рядом бродит гром

Без молнии настолько просто,

Что даже странно, почему

Дождят февральские морозы,

Забыв про матушку-зиму

И предпочтя ей тетку-осень.

4.02.04

Марія Тіллó (Абрамович)