Марина Биндю
Довго я тебе писати буду
Пам‘ять ворушити, щоб згадати
Те, що точно знала - не забуду!
А, насправді, можу й не впізнати.
Ледь помітні обриси у повітрі
Коли тобі не височіє сонце,
В крилатих хвилях хмар немає неба
Коли птахи за вирій повз віконце,
Лише тоді твоя в мені потреба.
Коли в дібровах линуть таємниці
Скільки вже ночей мені відснив
І рядків написаних для тебе.
Скільки мрій моїх ти вже здійснив,
Без усіляких марних слів й адептів.
Світла незліченно не потрібно,
Не ідеальна ти, але й забуть не можу.
Така незграбна, часом обережна.
Від тебе погляд в небо я відводжу,
А разом з ним й любов моя безмежна.
Недосконалі обриси обличчя
Я в нікуди.
До тебе роблю кроки, кроки, кроки
Здається мить.
Минають роки, роки.
Між нами ніч.
Наосліп і навпомацки крізь зорі.