N. Sh.
Ще осені клаптик, холодна зима,
весна двадцять третя й два місяці літа.
У нас для кохання ще часу - гора.
А далі направлення: Україна східна.
Ти кажеш: "Чекатиму." В білі листи
Я звалив би з тобою, де море і пляжі,
в будинок маленький на прибережжі,
щоб пити вино в лежаку через вечір
чи в квартиру у центрі в мегаполісній вежі.
Я утік би з тобою на якісь заробітки,
Ця дрібка днів, цей часу злам
між осені теплом й похмурим листопадом,
лягла під ноги листям Вам,
ізжовклим листям із шкільного саду.
А Ви в цих черевичках, Ви
А що мої вірші?
Я в них геть інший:
той, хто легко з’їдає жіночі серця.
Спини гнуться, мов кішки
у дівчаток колишніх,
про кого я брешу у своїх віршах.
Брехав собі, що більш ніколи
я не просякну запахом твоїм.
Гадав, що зникне він, втече з тобою,
і ліжко вивітрить, і стіл.
Наївно вірив, що пішовши
всі згадки-спогади візьмеш,
Я не люблю. У тім моя печаль.
В самотніх та порожніх ночах
згубився я. Ранковий жаль
повиє холодом мене охоче.
Ми трахнемось з тобою в парку,
ми будемо обоє напідпитку,
і я, залізши тобі в майтки,
легесенько тебе там вщіпну.
Ти зойкнеш, налякаєш птаство,
В твоєму голосі чути крихти непевності,
в кожному порусі - відгомін ревності.
Жаринкою вільно цигарка світиться.
Хрестик натільний на шиї повісився.
У кімнатному мороці підконтрольні нечемності
Мов підлітки в брамах затримуватись,
тілом вростати у тіло навпроти.
Жінко, котра мені ще не снилася,
я досі мандрую по Вашім волоссі
і білий ще день, перехожі хвилюються:
Ви влізете в пальто і більше не побачу
я ореолів, що вигулькують з-під бра,
ні піків їх, вишневих та гарячих,
бо холод перший їх від мене захова.
Ця легка блуза, в декольте котрої
Це місто із глини та вулиць вузьких,
де з кожного дому тече запах кави
і дим тютюну такий ще смачний,
як платня за жагу до мистецтва і слави.
Нас ніхто не знайде. Ми тут мовчимо.
Цвинтар скелетів чудовиськ морських
їсть мої ноги із кожним прибоєм,
хвиля сліди замиває собою,
по собі лишає дрібні кістяки.
Я топчу цей берег вкотре і знову,
